Оксана Покотило має надію, але дуже потребує допомоги
Який тільки швидкоплинний час. Здається зовсім недавно надзвичайно сердечна стаття-заклик Любові Старостіної про порятунок виховательки Кобеляцького дитсадка Оксани Покотило сколихнула душі і серця багатьох читачів обох кобеляцьких газет. Відрадно, що, як і раніше, багато наших земляків не стали осторонь людської біди, і сім’я Покотило безмежно вдячна за пожертвувані й зібрані досить немалі кошти, які допомогли покрити хоча б десяту частину тих астрономічних витрат, які знадобились для обстеження та лікування Оксани.
Після хаотичних, але дуже наполегливих пошуків місця можливого спасіння родичі Оксани зупинили свій вибір на клініці Спіженка у Києві, де недавно був проведений короткотерміновий курс лікування пухлини мозку хворої за допомогою кібер-ножа та додаткове сканування всього організму на можливу наявність пухлин в інших ділянках тіла.
До цього часу достеменно не встановлено і нікому не відомо, звідки з’явилась хвороба, що було первинним, а що — жахливим наслідком, чи ці етапи хвороби Оксани, можливо, були випадковим фатальним збігом кількох хвороб. Та в будь-якому випадку ситуація була надзвичайно складною і можливість найгіршого та невідворотного була більш ніж імовірною.
Але після кількох операцій у Полтаві та курсу хіміотерапії потім сталося майже диво. Оксана Покотило, яку до Києва везли на ношах, після кібер-ножа пішла нехай і ослабленими, але своїми ногами. Сьогодні достеменно ще ніхто не може дати остаточного оптимістичного прогнозу, бо людський організм дуже непередбачуваний. Але надія є, і немала. Відчула це, мабуть, і сама Оксана, яка лікує зараз гнійне ускладнення легені в тора кальному відділенні Полтавської ОКЛ, бо на дзвінок відповідала вже не розмитою мовою чи мовчанням, як це було зовсім недавно, а досить чітко і бадьоро.
А що вже говорити про маму Оксани Галину Никифорівну та чоловіка Василя, співробітника Кобеляцької філії «Полтаваобленерго» (моб тел (066)513-24-76). За останній час вони та всі рідні Оксани були у відчаї, бо душила безвихідь і невідворотність. А зараз вони виглядають нехай і змарнілими та стривоженими, але це вже пов’язане з надією, тому в їхніх очах вже є і вогники радості.
Рідні стурбовані, що свого часу не так, як би зараз хотіли, відкликались самі на чужу біду, засмучені, що дітки Оксани пішли до школи практично без жодних обновок, але всі їхні помисли зараз спрямовані на те, щоб найближчим часом віднайти хоча б 8–9 тис. грн. для повторного сканування всього організму Оксани, і щоб там знову не виявилось жодних нових пухлин.
Родичі Оксани говорили, що зараз дуже бідують матеріально і будуть безмежно вдячні, якщо хтось з читачів, рідних, знайомих чи просто небайдужих людей зможе подати руку допомоги.
Після хаотичних, але дуже наполегливих пошуків місця можливого спасіння родичі Оксани зупинили свій вибір на клініці Спіженка у Києві, де недавно був проведений короткотерміновий курс лікування пухлини мозку хворої за допомогою кібер-ножа та додаткове сканування всього організму на можливу наявність пухлин в інших ділянках тіла.
До цього часу достеменно не встановлено і нікому не відомо, звідки з’явилась хвороба, що було первинним, а що — жахливим наслідком, чи ці етапи хвороби Оксани, можливо, були випадковим фатальним збігом кількох хвороб. Та в будь-якому випадку ситуація була надзвичайно складною і можливість найгіршого та невідворотного була більш ніж імовірною.
Але після кількох операцій у Полтаві та курсу хіміотерапії потім сталося майже диво. Оксана Покотило, яку до Києва везли на ношах, після кібер-ножа пішла нехай і ослабленими, але своїми ногами. Сьогодні достеменно ще ніхто не може дати остаточного оптимістичного прогнозу, бо людський організм дуже непередбачуваний. Але надія є, і немала. Відчула це, мабуть, і сама Оксана, яка лікує зараз гнійне ускладнення легені в тора кальному відділенні Полтавської ОКЛ, бо на дзвінок відповідала вже не розмитою мовою чи мовчанням, як це було зовсім недавно, а досить чітко і бадьоро.
А що вже говорити про маму Оксани Галину Никифорівну та чоловіка Василя, співробітника Кобеляцької філії «Полтаваобленерго» (моб тел (066)513-24-76). За останній час вони та всі рідні Оксани були у відчаї, бо душила безвихідь і невідворотність. А зараз вони виглядають нехай і змарнілими та стривоженими, але це вже пов’язане з надією, тому в їхніх очах вже є і вогники радості.
Рідні стурбовані, що свого часу не так, як би зараз хотіли, відкликались самі на чужу біду, засмучені, що дітки Оксани пішли до школи практично без жодних обновок, але всі їхні помисли зараз спрямовані на те, щоб найближчим часом віднайти хоча б 8–9 тис. грн. для повторного сканування всього організму Оксани, і щоб там знову не виявилось жодних нових пухлин.
Родичі Оксани говорили, що зараз дуже бідують матеріально і будуть безмежно вдячні, якщо хтось з читачів, рідних, знайомих чи просто небайдужих людей зможе подати руку допомоги.
10 вересня 2010, 12:52 | Кобеляки | Суспільство
Додати коментар