Горобець
Днями дивилися всім редакційним колективом у мережі Інтернет відеоролик.
Сюжет його простий і разом з тим майже геніальний. Садок чи сквер. На лавочці сидять двоє людей, двоє чоловіків. Це батько й син. Одному із них років сорок, іншому — під вісімдесят. Раптом серед дерев починає цвірінькати і перелітати з гілки на гілку горобець. Батько запитує: «Що це?» Син, на секунду відірвавшись від читання журналу, відповідає: «Це горобець!». Через кілька секунд батько знову запитує: «Що це?» Син знову відповідає. Так повторюється п’ять чи шість разів. Нарешті у молодого чоловіка здають нерви і він починає роздратовано кричати на батька. Той мовчки встає і йде в будинок. А потім повертається з якоюсь книгою в руках. Передає її синові і тицяє пальцем в одну зі сторінок. Той уголос читає: «Сьогодні я гуляв у парку разом зі своїм трирічним синочком. Він, побачивши горобця, двадцять один раз запитав мене: «Що це?». І я двадцять один раз відповів йому. І при цьому зовсім не сердився, а обнімав і цілував свого хлопчика».
Прочитавши це, молодий чоловік відкладає вбік журнал, обнімає і цілує свого батька. Лунає красива мелодія. І все. Просто і зворушливо.
Це відеокліп про любов і терпіння. Його зняли в Греції, а завдяки Інтернету дивиться весь світ. Це називається соціальною рекламою.
В Україні такого не знімають. Вірніше, знімати то знімають, але по телебаченню не транслюють. Навіщо нам пропаганда Любові і Терпіння? Нам нав’язують інші цінності. Ми повинні бачити і запам’ятовувати інше. Ми повинні пити пиво, чистити зуби, всі, як один, користуватися жіночими прокладками, вставляти пластикові вікна і зуби і слухати, що кажуть українські політики.
Для Любові і Терпіння місця і часу не залишається. Українцям нав’язують стереотип споживацько-холуйського мислення. Мовляв, у цьому житті потрібно встигнути набити черево, почистити зуби і збігати на вибори. І ми це робимо.
І не любимо один одного. Не любимо владу, а вона — нас, ненавидимо «начальство», не вистачає любові та терпіння і у взаєминах батьків і дітей. Так і живемо в атмосфері страху та ненависті.
Між тим, чимало психологів та аналітиків вважають, що саме через це, через спотворене світосприйняття, ми й живемо гірше за інших. А може, нам здається, що гірше? Адже жодна економічна криза не забирає у нас можливості любити.
…Колись у відомого російського рок-співака Бориса Гребенщикова запитали в одному з інтерв’ю: «А чого ви не любите?». Той відповів: «Не люблю не любити».
Сюжет його простий і разом з тим майже геніальний. Садок чи сквер. На лавочці сидять двоє людей, двоє чоловіків. Це батько й син. Одному із них років сорок, іншому — під вісімдесят. Раптом серед дерев починає цвірінькати і перелітати з гілки на гілку горобець. Батько запитує: «Що це?» Син, на секунду відірвавшись від читання журналу, відповідає: «Це горобець!». Через кілька секунд батько знову запитує: «Що це?» Син знову відповідає. Так повторюється п’ять чи шість разів. Нарешті у молодого чоловіка здають нерви і він починає роздратовано кричати на батька. Той мовчки встає і йде в будинок. А потім повертається з якоюсь книгою в руках. Передає її синові і тицяє пальцем в одну зі сторінок. Той уголос читає: «Сьогодні я гуляв у парку разом зі своїм трирічним синочком. Він, побачивши горобця, двадцять один раз запитав мене: «Що це?». І я двадцять один раз відповів йому. І при цьому зовсім не сердився, а обнімав і цілував свого хлопчика».
Прочитавши це, молодий чоловік відкладає вбік журнал, обнімає і цілує свого батька. Лунає красива мелодія. І все. Просто і зворушливо.
Це відеокліп про любов і терпіння. Його зняли в Греції, а завдяки Інтернету дивиться весь світ. Це називається соціальною рекламою.
В Україні такого не знімають. Вірніше, знімати то знімають, але по телебаченню не транслюють. Навіщо нам пропаганда Любові і Терпіння? Нам нав’язують інші цінності. Ми повинні бачити і запам’ятовувати інше. Ми повинні пити пиво, чистити зуби, всі, як один, користуватися жіночими прокладками, вставляти пластикові вікна і зуби і слухати, що кажуть українські політики.
Для Любові і Терпіння місця і часу не залишається. Українцям нав’язують стереотип споживацько-холуйського мислення. Мовляв, у цьому житті потрібно встигнути набити черево, почистити зуби і збігати на вибори. І ми це робимо.
І не любимо один одного. Не любимо владу, а вона — нас, ненавидимо «начальство», не вистачає любові та терпіння і у взаєминах батьків і дітей. Так і живемо в атмосфері страху та ненависті.
Між тим, чимало психологів та аналітиків вважають, що саме через це, через спотворене світосприйняття, ми й живемо гірше за інших. А може, нам здається, що гірше? Адже жодна економічна криза не забирає у нас можливості любити.
…Колись у відомого російського рок-співака Бориса Гребенщикова запитали в одному з інтерв’ю: «А чого ви не любите?». Той відповів: «Не люблю не любити».
22 жовтня 2010, 14:32 | Полтавщина | Редакційна
Додати коментар