Пенсійна реформа: у пошуках істини

Зміни, що впроваджуються в пенсійні системи, викликали стурбованість громадськості не лише в країнах Західного світу. Черга дійшла й до нас, до України.
Але ми зупинимося на аналізі тих поглядів, котрі виправдовують необхідність підвищення пенсійного віку внаслідок зростання кількості пенсіонерів у порівнянні з кількістю працюючих. З цього факту робиться висновок про те, що для зростання надходжень до Пенсійного фонду потрібно продовжити вік виходу на пенсію.
Проте, надходження до Пенсійного фонду можна збільшити і без продовження пенсійного віку, якщо залучити до праці безробітну, але працездатну частину населення, особливо молодь. Це по-перше. По-друге, необхідно перерозподілити прибутки великого капіталу на користь Пенсійного фонду, знайти інші джерела надходжень, змінивши існуючу пенсійну систему.
Але вище згадані можливості реформування пенсійної системи невигідні для олігархічних кланів великого капіталу. Сьогодні всі говорять про світову фінансову кризу, але кількість мільярдерів за відповідний період подвоїлася. Людей пограбували за допомогою банків, але тягар перекладається на плечі працюючих і пенсіонерів. Відомо, що за останні 20 років майже в усіх країнах світу зросла продуктивність праці. Сьогодні за допомогою новітніх технологій працівник виробляє матеріальних цінностей набагато більше, ніж це було раніше. Загрози з цих підстав для утримання пенсіонерів не буде навіть у випадках, коли їх чисельність стане рівною кількості працюючих. Результат залежить від джерел формування Пенсійного фонду.
Збільшення пенсійного віку проблем в інтересах суспільства не вирішує. Крім того, молоді буде ще важче працевлаштуватися. Вона ще глибше угрузне в алкоголізмі, наркоманії та інших бідах. Прискориться вимирання підростаючого покоління, а в підсумку — і нації. Проте монопольний транснаціональний капітал не хвилюється. Дешева робоча сила прийде з бідних афро-азіатських країн.
Чому ж сьогодні ситуація у світі різко змінюється не на користь найманої праці? Відповідь проста. Відсутня світова противага у вигляді іншої політичної системи. Коли існували країни так званого соціалістичного табору, власники капіталу і уряди західних капіталістичних країн боялися революції і всіляких потрясінь. Тому й ішли назустріч вимогам профспілок і найманих працівників. Як наслідок, зростала заробітна плата, скорочувався пенсійний вік, в умовах демократії піднімався життєвий рівень населення.
Комуністична ж система хоч і мала певні здобутки в соціальних стандартах, проте життєвий рівень її громадян був  досить низьким. Тоталітарна влада постійно витрачала кошти на фінансування зарубіжних комуністичних партій і тим самим намагалася підірвати існування протилежної системи. Програвши, перш за все, економічне змагання, комуністична система зазнала краху. Світ став по суті однополярним і зазнав глобальних змін в усіх сферах життя. Влада капіталу стала всеосяжною, нею диктуються нові цінності і пріоритети. Стосується це не тільки Абрамовича чи Рабіновича, але й тих ненаситних магнатів, котрі живуть за межами колишніх республік СРСР.
Уся Франція висловлювала протести проти продовження пенсійного віку на 2 роки, але влада прийняла рішення в інтересах капіталу. Масові заворушення в усьому світі, котрі пов’язані не тільки з пенсійними реформами, говорять про необхідність нових глобальних змін в економіці, соціальній і політичній структурі суспільства.

Подобається    0