Україна — для людей… Для китайських?
Одна моя знайома 8 березня відзначала в Польщі. На жаль, туди вона поїхала не для того, щоб помилуватися королівським Вавелем у Кракові чи потрапити на весняний розпродаж у варшавських магазинах. Ні, через Польщу та Німеччину знайома добиралась у Данію. А там, згідно із контрактом, півтора року працюватиме на молочній фермі. Через місяць до неї приїде і її чоловік. Він обрізатиме кущі та дерева у данських садках.
У далекій заморській країні вже утворилась справжня кобеляцька діаспора. Там на місцевих фермах працюють шість кобелячан. Ще десять чоловік, як кажуть, «на підході». Усім цим людям менше тридцяти років, усі вони мають вищу або неповну вищу освіту. Усі вони в Україні не були безробітними, деякі мали сім’ї.
Чому всі ці люди поїхали або ще поїдуть у чужу для них країну? Чому вони поміняли роботу у сфері послуг, розваг, чиновницькі посади на тяжку і некваліфіковану працю в корівниках, свинарниках, садах і городах?
Ці питання були задані майже всім знайомим емігрантам. І всі вони дали схожі відповіді. Та тому, що вони не хочуть працювати за тисячу чи півтори тисячі гривень на місяць, не хочуть щоденно стикатися з тотальною корупцією, їздити по «вбитих на смерть» дорогах і не бачити жодного натяку на якесь світле майбутнє.
У чужій для них Данії їм платять по 10–15 тисяч гривень в місяць. Годують, безкоштовно (підкреслено автором) лікують. Там за рахунок держави можна, знову ж безкоштовно, тричі робити операції зі штучного запліднення. Так там вирішують проблему дітонародження. В Україні подібне задоволення коштує тридцять тисяч гривень.
Одна знайома емігрантка розповідає: «Тут я зрозуміла значення поняття «шопоголік», тобто, той, хто любить робити покупки. Це коли купляєш, купляєш, а гроші все залишаються і залишаються».
А ще емігранти-заробітчани говорять: «Тут ми відчуваємо себе людьми». А я запитую себе і тих, хто в Україні залишається: «А для яких людей будує Україну наш Президент і його «суперпрофесійна команда»? Для китайців, в’єтнамців, індійців та інших азіатів? Чи для купки корумпованих чиновників і мільярдерів, які крадуть і накрастися не можуть?
Найсумніше в цій історії те, що жоден із опитаних емігрантів не висловив бажання по закінченню контракту повертатися в Україну.
У далекій заморській країні вже утворилась справжня кобеляцька діаспора. Там на місцевих фермах працюють шість кобелячан. Ще десять чоловік, як кажуть, «на підході». Усім цим людям менше тридцяти років, усі вони мають вищу або неповну вищу освіту. Усі вони в Україні не були безробітними, деякі мали сім’ї.
Чому всі ці люди поїхали або ще поїдуть у чужу для них країну? Чому вони поміняли роботу у сфері послуг, розваг, чиновницькі посади на тяжку і некваліфіковану працю в корівниках, свинарниках, садах і городах?
Ці питання були задані майже всім знайомим емігрантам. І всі вони дали схожі відповіді. Та тому, що вони не хочуть працювати за тисячу чи півтори тисячі гривень на місяць, не хочуть щоденно стикатися з тотальною корупцією, їздити по «вбитих на смерть» дорогах і не бачити жодного натяку на якесь світле майбутнє.
У чужій для них Данії їм платять по 10–15 тисяч гривень в місяць. Годують, безкоштовно (підкреслено автором) лікують. Там за рахунок держави можна, знову ж безкоштовно, тричі робити операції зі штучного запліднення. Так там вирішують проблему дітонародження. В Україні подібне задоволення коштує тридцять тисяч гривень.
Одна знайома емігрантка розповідає: «Тут я зрозуміла значення поняття «шопоголік», тобто, той, хто любить робити покупки. Це коли купляєш, купляєш, а гроші все залишаються і залишаються».
А ще емігранти-заробітчани говорять: «Тут ми відчуваємо себе людьми». А я запитую себе і тих, хто в Україні залишається: «А для яких людей будує Україну наш Президент і його «суперпрофесійна команда»? Для китайців, в’єтнамців, індійців та інших азіатів? Чи для купки корумпованих чиновників і мільярдерів, які крадуть і накрастися не можуть?
Найсумніше в цій історії те, що жоден із опитаних емігрантів не висловив бажання по закінченню контракту повертатися в Україну.
10 березня 2011, 17:45 | Полтавщина | Редакційна