Декабрист Азаров і капуста

Ох, певно й любить наш Прем’єр-міністр капусту. Вже не вперше у своїх публічних виступах він згадує цей корисний овоч. Кілька років тому, відповідаючи на закиди опозиції щодо зростання цін, Микола Янович згадав капусту, яка на той момент почала дешевшати. Напевне той факт мав засвідчити ефективну роботу Уряду ним очолюваного. Щоправда, державний муж чомусь забув уточнити, що зменшення ціни на капусту відбулося восени, в період, коли збирають врожай. І, як кажуть, і сам Бог велить білокачанній дешевшати.
Та ось нещодавно Прем’єр знову згадав про обов’язковий атрибут борщу і салату. І дорікнув співвітчизникам, що не хочуть вони працювати на городах, як їх діди-прадіди. От через це й капуста вже 15 гривень за кілограм коштує.
І от приснився у зв’язку із цією капустяною проблемою мені сон. Ніби став я Миколою Яновичем Азаровим. Ні, не тим, не Прем’єр-міністром, любителем овочів і знавцем державної мови. А рядовим пенсіонером, котрий отримує пенсію в 1200 гривень і має сили та величезне бажання допомогти рідному Уряду нагодувати дармоїдів-українців.
Купив уві сні я, тобто пенсіонер Азаров, лопату, придбав насіння та й вирішив грядку саджати. І швиденько зрозумів, що до насіння та лопати ще й земелька потрібна. Ну не виростають кляті овочі на балконі — їм простір, агрофон та інші витребеньки потрібні. А де земельку ту взяти? Та звісно ж де — у селі. Тут і виникла у діда-пенсіонера перша проблема. Ну де біля Києва, Харкова чи Дніпропетровська знайти клапоть вільної землі під город. Все ж під котеджами та дачами для урядовців. Врешті-решт знайшов Микола Янович землю. За 50 кілометрів від міста. Але ж хіба це зупинить справжнього фаната капусти? Тим більше, що проїзд для пенсіонерів безкоштовний.
А в сільраді й кажуть: «Діду, а без договору оренди ми тобі землю не дамо. А щоб договір заключити, потрібно проект відводу виготовити, документацію в землеустрої, кадастрі, держадміністрації затвердити».
— А не можна без цього? Я платити за землю буду. Ще й на продаж по дешевій ціні капусту вирощу.
— Ти що, Микола Янович, з дуба впав? На продаж, то ти є бізнесменом. І землю отримаєш через аукціон.
— А не можна простіше?
— Можна. Але не тобі, а агрофірмі «Авторитет». Вони з головою райдержадміністрації дружать. А як тобі дамо, так нам корупцію пришиють. Або тобі самозахват. І в тюрму когось посадять.
— А я думав…
— Діду, думає у нас Прем’єр-міністр. А твоя справа — за газ платити і на вибори ходити. Ти, до речі, правильно голосував?
— Правильно, за партію районів. Вони мені гречку давали.
— От і маладєць. Погано тільки, що вас таких занадто багато. Через це й гречка в державі закінчилась.
— Так, а в телевізорі казали, що городи нада садити.
— От в тєлєвізорі і землю оформляй.
Пішов Микола Янович у відділ земельних ресурсів, щоб спитати, як той проект відводу робити і скільки він коштує. А там йому й кажуть: «Діду, приходь завтра. Сьогодні всі наші співробітники посадки чистять».
— Так, а за скільки часу я зможу ту землю оформити?
— Може за рік, може за два. Якщо через аукціон, то може і в десять років не вберешся.
— Так я за цей час сам добривом стану. А як же єдине вікно, спрощення процедур?
— Ну ти й дебіл, Азарич. Єдине вікно тільки в ДАІ єсть при техогляді. Сьогодні заплатив — завтра талон получив.
На цій «веселій» ноті сон закінчився. І чомусь одразу згадався Володимир Ілліч Ленін. Точніше, його стаття, в якій він говорив, що декабристи страшенно далекі від народу. От і наш Прем’єр-міністр, як той декабрист. Можливо він добре розуміється на макроекономіці, монетарній політиці та інших важливих речах. А от землю під город в Україні він точно не отримував.

Подобається    0