Нехай говорять і батько, і матір
Гарний анекдот розповів під час суботньої зустрічі в «Кабінеті» голова Кобеляцької райдержадміністрації Анатолій Таранушич.
Снідає пересічна українська сім’я. За столом батько, матір і гарна двадцятирічна дівчина. Батьки з апетитом уплітають ранкові страви, а донька мляво длубається виделкою в апетитному шматкові курятини.
Мати починає бідкатися: «Ой, доню, чого ж ти нічого не їси? Ти ж схудла і змарніла, тобі, певно, до лікаря треба!»
Донька не реагує.
Мати знову: «Ой, ти точно хвора, поведемо тебе на обстеження до кращих фахівців».
Тут в розмову включається батько: «Та що ти причитаєш, жінко. Яка хвороба, які фахівці! Та їй гуляти хочеться, а ти її вдома під замком тримаєш!»
Мати: «Та що ти, дурень, верзеш, вона хвора! Доню, ну скажи що-небудь!»
Нарешті донька не витримує і реагує: «Мовчіть, мамо, нехай краще тато говорять!»
Анатолій Олексійович розповів цей анекдот у контексті розмови про редакційну політику «ЕХО». Зокрема, він сказав, що йому сподобалася редакційна стаття, написана Дарією Старостіною. І цим делікатно натякнув, що редакційні іншого автора йому не завжди подобаються.
Дашина стаття дійсно гарна, особливо, як для дебютантки. Є лірика, є думка і головне — абсолютний позитив. Дійсно, дивлячись у калюжу, один бачить зорі, інший — брудну воду.
Але ж потрібно комусь бачити і бруд. Тому що він є. І якщо його не помічати, закривши очі, то він від цього не зникне. І робота журналіста в тому і заключається, щоб не просто бачити весь той бруд, проблеми, недоробки, а й говорити про них. Повинен же хтось в кінці-кінців сказати: «А король же — голий!»
Тому і надалі буде в нашій газеті всього — і красивого та ліричного, і гострого та сатиричного. Гострого, але не злого. Адже зло неминуче породжує інше зло. І так по колу. Якщо ж комусь від редакційних чи інших «ехівських» статей і буває боляче… Так лікар-хірург, коли оперує, теж завдає болю. Але цим рятує.
Так що нехай говорять і батько, і матір. І донька свої «п’ять копійок» вставляє.
Снідає пересічна українська сім’я. За столом батько, матір і гарна двадцятирічна дівчина. Батьки з апетитом уплітають ранкові страви, а донька мляво длубається виделкою в апетитному шматкові курятини.
Мати починає бідкатися: «Ой, доню, чого ж ти нічого не їси? Ти ж схудла і змарніла, тобі, певно, до лікаря треба!»
Донька не реагує.
Мати знову: «Ой, ти точно хвора, поведемо тебе на обстеження до кращих фахівців».
Тут в розмову включається батько: «Та що ти причитаєш, жінко. Яка хвороба, які фахівці! Та їй гуляти хочеться, а ти її вдома під замком тримаєш!»
Мати: «Та що ти, дурень, верзеш, вона хвора! Доню, ну скажи що-небудь!»
Нарешті донька не витримує і реагує: «Мовчіть, мамо, нехай краще тато говорять!»
Анатолій Олексійович розповів цей анекдот у контексті розмови про редакційну політику «ЕХО». Зокрема, він сказав, що йому сподобалася редакційна стаття, написана Дарією Старостіною. І цим делікатно натякнув, що редакційні іншого автора йому не завжди подобаються.
Дашина стаття дійсно гарна, особливо, як для дебютантки. Є лірика, є думка і головне — абсолютний позитив. Дійсно, дивлячись у калюжу, один бачить зорі, інший — брудну воду.
Але ж потрібно комусь бачити і бруд. Тому що він є. І якщо його не помічати, закривши очі, то він від цього не зникне. І робота журналіста в тому і заключається, щоб не просто бачити весь той бруд, проблеми, недоробки, а й говорити про них. Повинен же хтось в кінці-кінців сказати: «А король же — голий!»
Тому і надалі буде в нашій газеті всього — і красивого та ліричного, і гострого та сатиричного. Гострого, але не злого. Адже зло неминуче породжує інше зло. І так по колу. Якщо ж комусь від редакційних чи інших «ехівських» статей і буває боляче… Так лікар-хірург, коли оперує, теж завдає болю. Але цим рятує.
Так що нехай говорять і батько, і матір. І донька свої «п’ять копійок» вставляє.
27 травня 2011, 10:50 | Полтавщина | Редакційна