Нічні Санжари. Погляд зблизька

Минулої суботи журналісти «ЕХО» побували у місцях традиційного відпочинку селищної молоді.

У центр селища виходимо близько 21.00 — саме у цей час більшість молоді збирається на гуляння. У цей час над Новими Санжарами йде невеликий, але холодний дощ. Можливо, саме тому молоді на вулицях зустрічаємо небагато. Ті, хто не боїться трохи намокнути, швидко прямують або до найближчого кафе, або до нещодавно відкритого цілодобового кіоска «Кулиничі». Тут можна не лише підкріпитися перед нічними пригодами, але й просто попити чаю та кави. Ми замовляємо собі по стаканчику чорної кави та спілкуємось із продавцем кіоска. Симпатична молода жінка щойно заступила на нічну зміну. Як з’ясовується із її розповіді, у нічний час у «Кулиничів» клієнтів не менше, ніж удень.

— Із восьми годин іде молодь. Хтось купує пиріжки, хтось — щось солодке. Часто буває, що комусь захочеться солоденького вже після дискотеки, тому по пирожні приходять і у 2 часа ночі! Часто заїжджають перекусити чи попити кофе таксисти.

Жінка-продавець говорить, що чергувати уночі, як правило, спокійно і нестрашно. Лише іноді трапляються якісь неприємні випадки.

— У десять годин вечора ми зачиняємо двері та обслуговуємо клієнтів через віконечко. Так от буває, що вночі приходять якісь п’яні і починають морочити голову. Спочатку замовляють «американо», ти її готуєш і подаєш у віконечко, а тут з’ясовується, що вони насправді хотіли «подвійну чорну». Починають возмущатися, щось розказувати. У таких випадках я роблю просто — забираю каву і зачиняю віконце. Так діалог закінчується.

О дев’ятій вечора клієнтів у «Кулиничах» не надто багато. Напевно, таксисти ще не встигли зголодніти, а молодь переважно сидить у кафе. Щоб перевірити це припущення, ми обходимо розважальні заклади у центрі селища. У «Чумацькому шляхові» клієнтів не надто багато — лише за кількома столиками сидять групи по кілька чоловік. У кафе «Берізка» відвідувачів більше — порожній лише один столик. Молодий хлопець якраз розраховується на касі. Викладає шістдесят гривень і з’ясовує, що йому іще не вистачає п’ять чи шість гривень.

— Я потім донесу, добре? — запитує він продавця. — Чи зараз везти?!

Потім, напевно, таки вирішує донести гроші та у пошуках готівки відходить від прилавку. Поруч із касою на ньому стоїть баночка із написом «Хочу гривню за погане слово». Можливо, саме тому відвідувачі кафе поводяться чемно та досить спокійно. А, може, тому, що це — лише початок вечора.

Виходимо з «Берізки» та прямуємо у напрямку «Полагросервісу». Помічаємо собаку, який відбігає від урни. Він щойно витяг з неї пакет зі сміттям. Напевно, хтось із несумлінних новосанжарців викинув. У тому, що сміття саме «домашнє», переконатися на важко. Із розтерзаного собакою пакета вивалюється на асфальт дитячий підгузник та якісь харчові відходи, замотані у пакет. Обрадуваний втечею конкурента, із підвіконня під написом «Зайка» зістрибує рудий кіт. Тепер він — головний претендент на вміст пакета. Кота не лякає навіть дощ, який ближче до десятої напускається з новою силою.

Ми ж вирушаємо до чергового кафе. У «Гостинному дворі» традиційно людно та гамірно. Тут відпочиває і молодь, і люди більш старшого віку. Частина відвідувачів смачно вечеряють і розмовляють за столиками, частина палить під навісом на вулиці і обмінюється жартами. У цей час вулицею Комсомольська, на якій, власне, і розташовується «Гостинний двір», на шаленій швидкості пролітає авто, лишаючи за собою бризки з потурбованих шинами калюж. Машина їде не менше 100 кілометрів на годину. Дивує не лише сама швидкість, але і марка авто. Це вітчизняна «Славута». Щоб розігнати таке авто до сотні, треба або дуже поспішати, або бути просто дуже п’яним.

У наступному місці відпочинку — кафе «Престиж» — клієнтів мало. Лише за двома столиками сидять дві різні компанії. Одна просто п’є пиво, інша вечеряє чимось, приготованим кухарями кафе. Тут тихо і якось по-сімейному затишно.

Заради цікавості заїжджаємо у «стекляшку» — магазин на Зарічці, у якому частенько збирається молодь із Нових Санжар та Забрідок. Цього вечора тут відпочивають кільканадцять чоловік. За двома столами хлопці жваво грають в карти у «козла». У стороні сидить пара — хлопець із дівчиною. Розмовляють і п’ють пиво. У магазині — тихо і спокійно. Цей спокій порушують лише емоційні вигуки картярів, які голосно рахують набрані очки.

Після «стекляшки» вирішуємо з’їздити до Руденківки. Тамтешнє кафе «АБС» або «Шалена хвиля» є місцем відпочинку не лише місцевої, але й новосанжарської молоді. За кілька хвилин автівкою долаємо сім кілометрів, що розділяють Нові Санжари та Руденківку. Під’їжджаємо до кафе. Біля нього стоїть десяток автівок. Неподалік входу стоїть гурт молоді — місцеві хлопці та дівчата. Усередині кафе — кілька десятків відвідувачів. Більша частина з них сидить за столиками. Хтось п’є пиво, хтось слабоалкоголку, хтось щось міцніше. У іншій частині закладу на танцполі ритмічно рухаються танцюючі, переважно дівчата. Серед відвідувачів помічаємо кілька знайомих нвоосанжарських облич — отже, хтось віддав перевагу відпочинку у Руденківці, а не у якомусь із закладів селища. Варто зауважити, що досить поширений і зворотній процес, коли руденківська молодь їде відпочивати до Нових Санжар. Такий собі взаємний обмін.

Із Руденківки повертаємось близько одинадцятої вечора. До цього часу якраз набирає обертів дискотека, яку взимку проводять у вестибюлі Центру культури та дозвілля. Частина молоді стоїть на вулиці і до приміщення не заходить. Очевидно, це ті, кому більше до душі не танці, а спілкування. Саме тому вони стоять під дверима дискотеки і розмовляють із друзями. Усередині в цей час танцюють. Теж далеко не всі. Дехто просто сидить на стільцях попід стінами. На деякі композиції підіймаються майже всі, на деяких в центрі залу лишається всього десяток-другий чоловік.

За кілька хвилин з’ясовується, що сучасна молодь охоче витанцьовує під старий-добрий «Ленінград» із його незабутнім треком «WWW». І так само шалено стрибає під «System of a down». На зміну цим старим композиціям звучить сучасна і розкручена Селена Гомес. Під неї більше танцюють дівчата. Хлопці у цей час дуріють на повну — борються, штовхаються, заламують одне одному руки. Коротше, активно витрачають енергію.

На східцях у цей час повільно тягнуть дим курці. Допаливши, недопалки запускають красивою дугою на асфальт перед кінотеатром. До урни, звичайно ж, їх ніхто не несе. Так само, як і банки з-під пива, які валяються неподалік входу.

Розмовляє більшість молоді гучно та весело. Неприємно вражає той факт, що активно матюкаються не лише хлопці, а й дівчата. Одна з таких підбігає до подружок і захоплено розповідає.

— Вона каже — єб… ь! Що у тебе подружка, б… ь, боєц?! А шо вона думала? Я за нього можу і морду набить!

Це саме слово «єб… ь» виявляється дуже популярним. Одна з дівчат хоче з розгону застрибнути на досить високий бетонний парапет. Оступається, б’ється об кут парапету ногою і голосно обурюється: «Єб… ь!». Потім ще двічі повторює це ж слово і, шкутильгаючи, йде всередину. Її хлопець іде поруч і посміхається.

Близько дванадцятої дискотека закінчується. Молодь виходить із залу і розходиться центром. Більшість іде пішки. Більш «круті» представники молоді роз’їжджаються чи то на власних, чи то на батькових «фольцвагенах», «пежо» та «дев’ятках».

О пів на першу вирушаємо додому і ми. Щоб відіспатись і на ранок обміркувати побачене та порівняти «плюси» і «мінуси» вечірнього відпочинку молоді. Серед «мінусів» — те, що молодь п’є, палить і матюкається. Що, напевно ж, ні для кого не є великим відкриттям. Серед «плюсів» — ми не побачили жодної бійки, перевернутої урни чи розбитого ліхтаря. Отже, наша молодь, хоча і не ідеальна, проте і пропащою, як це роблять деякі дорослі, її називати не слід. Хоча, знову ж таки, слід враховувати, що висновок цей зроблений з одного-єдиного вечора, проведеного серед молоді Нових Санжар.

Подобається    0