Чужий бізнес

Мы мятые, мы жатые,
Но мы не виноватые
Мы просто тварь живая
У барского крыльца
И ржавые трамваи
Везут нас до кольца.
Варлам Шаламов

Вже скільки разів давав собі та іншим обіцянку: не писати нічого про українську політику. У більшості випадків це все ж вдається. А на запитання на вулиці чи за столом про своє бачення стану справ у тій самій політиці, навчився лаконічно відповідати: «Це — не мій бізнес». До речі — і не ваш, шановні земляки.

Вчергове згадати про цей, не свій, бізнес  змусив телефонний дзвінок одного близького родича. Він, не лукавлячи, по-справжньому хвилюючись і переймаючись, почав торочити про майбутні перипетії виборів до парламенту у Кобеляцькому районі. Мовляв, он керівник нібито опозиційної партії працює у владній інституції і відповідно литиме воду на млин отієї самої провладної Партії Регіонів. А, не дочекавшись відповіді, що із цією бідою робити і в які дзвони бити, чоловік сказав, що свій пріоритет на виборах вже має. Більше того — працюватиме на цей пріоритет. Довелось нагадати йому старий анекдот про Штірліца. Нагадую всім іншим: Восьма ранку. Штірліц, їдучи околицею Берліна, помітив Мюллера, який голосував на обочині. Коли о десятій ранку Штірліц, вдвадцяте побачив на околиці голосуючого Мюллера, він зрозумів: «Кільцева дорога».

Напевне українцям, як отому анекдотичному Штірліцу, потрібно вдвадцяте чи втридцяте відчути себе обдуреними, щоб, нарешті, «з’їхати з кільцевої». І перестати в кінці кінців вибирати собі морду з «бігборда» в надії, що та «морда» прийде й ощасливить усіх і вся. Ага, ощасливить — по самі помідори.

Ну невже й до цього часу не зрозуміло, що всі, абсолютно всі (примітка: у всякому випадку автор статті виключень не знає) українські політичні партії копіюють одну-єдину — Комуністичну партію Радянського Союзу. Там був обов’язковий лідер чи фюрер, чи вождь, чи кормчий. І вся нинішня політична босота є виключно лідерськими (так хочеться поміняти одну букву — авт.) угрупуваннями. Різниця, щоправда, таки є. У КПРС була ідеологія, а ці плутають солідаризм  із ексгібіціонізмом.

А тепер про світле. Не можна ж на читача один лише жах наганяти. Так що ж робити? Читайте, шановні Шаламова та іншу класику. І робіть власний бізнес. А до політиків ставтесь, як до бізнесменів. Якими вони і є, по суті. Якщо й заключаєте з ними угоди — то рівноправні. А якщо продаєтесь за сто гривень, то й очікуйте, що як були бидлом, то ним і залишитесь.

Ну, а на завершення, зовсім просто. Якщо політична партія об’єднана навколо одного лідера — одразу плюйте на неї. То — черговий політичний лохотрон.