Про депутатів‑педофілів та ціни на дітей в Україні

По телевізору показували «сюжети», в яких повідомлялося, що нібито деякі народні депутати причетні до розбещення неповнолітніх. Потім показали «сюжети», що адвокати цих депутатів нібито пропонували потерпілим 2 мільйони доларів. Потім показали «сюжети», що Генпрокуратура відібрала в МВС всі документи по даній справі, тому що міліціонери проводили перевірку неякісно, поверхово, ще й почали всім розповідати про 2 мільйони доларів. Та й чого ж прокуратурі не забрати цю справу? Адже в такий кризовий час 2 мільйони доларів це вам не хухри-мухри. За 2 мільйона доларів в Україні можуть з педофіла зробити тричі героя нації. Пізніше показали по телевізору «сюжет», що депутати вже не педофіли. Хоча перед цим на всю країну показували одного із них, і він оправдовувався, що може дати показання «на дєтєкторє лжі». Із вас мало хто читав кримінальний кодекс України, тому ви не знаєте скільки коштує життя дитини в сучасній Україні. А воно встановлено статтями 137, 139, 140 Кримінального Кодексу України. Ви можете легко їх знайти в Інтернеті або прочитати у знайомого юриста. Якщо говорити коротко, то за тяжке ушкодження заподіяне здоров’ю дитини посадова особа відбувається штрафом. Це при тому, що ваш малюк страждатиме все життя. А за смерть дитини посадова особа може отримати обмеження волі до 4‑х років, або 3 роки колонії загального режиму. І це в тому випадку, коли прокуратура і суд спрацюють по закону. А коли злодій подарує прокурору комп’ютер, а суду зробить ремонт — поклеїть шпалери чи пофарбує вікна, або тим і іншим купить ковбаски, то потерпіла сторона буде дуже довго добиватись справедливості, витрачаючи кошти на адвокатів. До речі, стаття 296, частина перша «Хуліганство», теж передбачає штраф або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до 5 років. Виходить так. Якісь посадові особи чи лікарі, що загнали в могилу дитину або скалічили, можуть понести покарання таке ж, як і звичайний хуліган і дебошир, який в нетверезому стані розіб’є вітрину в магазині і об матюкає сторожа з особливим цинізмом. Отака ціна життя українських дітей. Як свідчить судова та прокурорська практика в Україні, справи, що пов’язані із смертю, каліцтвом, ушкодженням здоров’я громадян посадовими особами чи лікарями спускаються на гальмах, розслідуються роками. Це робиться для того, щоб приховати злочинну діяльність держави, державних чиновників щодо охорони життя та здоров’я українського народу. Щоб на міжнародному рівні все в Україні виглядало «благополушно». Мов, немає ніяких порушень прав дітей, порушень прав людини, немає вбивств, немає торгівлі людськими органами, трупним матеріалом. А нібито трапляються поодинокі випадки, в яких звинувачують самих потерпілих — або людина не туди пішла, або втекла з лікарні. А якщо знаходилась в лікарні, то несвоєчасно покликала лікаря чи медсестру, а якщо покликала своєчасно — то покликала не того, а треба було іншого. Якщо з допомогою адвокатів і вдається довести вину злочинців, то суди все одно присуджують злодіям-чиновникам мінімальне покарання. Адже злодій-чиновник має велику зарплатню, має ліві доходи за рахунок хабарів, подачок тощо. То для чого ж його саджати до в’язниці? Краще нехай поділиться. Адже в суді автомобіль до 50 тисяч доларів — треба купити нову гуму, новий магнітофон, поміняти мастило. В судді діти-студенти — треба передати їм харчів та грошей. В судді є коханка — треба її напоїти, купити їй сексуальні труси, брасматік, нові чобітки. Та й для чого саджати «хароших» людей? Високопосадовий злодій «помилуваний» на місці за 3–5 тисяч доларів приведе за руку ще одного високопосадового злодія з грошима. І буде ще «дохід». А саджати будуть, як вони кажуть, різну «шушеру» — хуліганів, у яких немає грошей на відкуп, безробітних кріпаків по сфабрикованих справах. І хто ж розробляє, готує, пише вищенаведені мною статті до законів: Хто встановлює «розцінки» на життя українських дітей? Це не якісь недоумки чи волоцюги. Це імениті професора, академіки, дійсні і не дійсні «члени» юридичних академій, викладачі юридичних університетів, високопосадові працівники судів, прокуратор. Це так звана «еліта». Вона живе в Києві у квартирах по мільйону доларів, їздить на автомобілях по 300 тисяч доларів. І їх ніхто ні «дістати», ні покарати по закону не може. Ця «еліта» оцінила життя української дитини в 4 роки обмеження волі. Я подивився б на їхні морди, якби скалічили або знищили когось із їхніх нащадків. І за ці «закони», в яких вже відверто закладений геноцид українських дітей, тупо і бездумно голосують так звані народні депутати. Вони теж — «еліта». Виходячи з вищесказаного, про які права дітей в Україні можна говорити, про яку охорону здоров’я, материнства та дитинства? Російський тележурналіст Мамонтов в одній з телепередач, присвяченій проблемі гомосексуалістів і педофілів оголосив, що таких багато в коридорах влади в Росії. Він також прийшов до висновку, що прокуратура та інші органи правопорядку умисно неефективно борються з цим злом. А заважає їм те, що збоченців багато в гілках влади, що стоять над правоохоронними органами. Я підтримую думку журналіста Мамонтова в тій частині, що психічно хворих вистачає і в українських коридорах влади. Наведу вам простий приклад. Звертаюся я із заявою, зверненням до посадової особи. Моє право на звернення і на отримання обґрунтованої відповіді гарантується Конституцією України (Основний закон), Законом України «Про звернення громадян», «Про інформацію» та Указом Президента. Але ця посадова особа присилає мені замість обґрунтованої відповіді папірець, на якому дві сторони недолугого тексту. Я, щоб не бути голослівним, звернувся до спеціаліста психолога, щоб він роз’яснив мені з наукової точки зору таку поведінку чиновника. Мій консультант, не довго думаючи, виніс вердикт — та ця посадова особа — «рідкий п***ст». А причина цього та, що його начальство «дрючить», так він зло на людях і зганяє. Задав експерту-психологу додаткове запитання: «А як же контролюючі органи, інші, що стоять над цим чиновником?» Психолог відповів, що вони теж такі, як і всі «п***ти». Іде ланцюгова реакція. — Як з цим явищем боротись? — запитав я експерта. — Треба подавати до суду, але ж... ти сам знаєш...? — А-а-а, до суду! — відповів я. — Знаю, знаю таку установу. От придумали «класно» — тільки що «не так» подаєш заяву в суд і справедливість відновлюється... років через десять! Суддя недоторканий. До нього торкатись може тільки дружина двічі на тиждень і секретарка чи помічниця, якщо не набридла. Все суворо регламентовано. Проти судді прокурор не може порушити кримінальну справу, тому що вони разом їздять на полювання. Проти судді не може порушити дисциплінарне провадження голова ради суддів, тому що він є кумом сестри цього судді, а сестра працює головним бухгалтером в обласній прокуратурі, а обласний прокурор — чоловік цієї сестри. Також є таємна інструкція для працівників ДАІ. Коли, не дай Бог, «даішник» зупинить автомобіль судді, який нібито п’яний, чого взагалі не може і бути, то він повинен відвезти його, «суддю», додому. І повідомити про даний інцидент через місяць, тихенько, «на вухо» своїй дружині, перевіривши перед цим чи закриті двері на великий і малий гачок, чи закриті ставні на вікнах. У разі, якщо не дай Бог, працівник ДАІ повідомить про даний інцидент по інстанціях, він буде, як і всі жителі Бутенок копати металобрухт, або, в кращому випадку, вантажити його у вагони на прийомному пункті біля вокзалу. Та з сумом згадувати про ті часи, коли в нього все було. І треба було тоді суддю зупиняти? Кланятись треба їм!!! Кланятись!!! Ми ж в Україні живемо! І що ж ми з вами, шановні земляки, бачимо? А бачимо ми величезне, товстелезне замкнуте коло. І по цьому колу в пошуках справедливості можна бігати до безкінечності, аж доки не здохнеш від старості або від втоми. Замість справедливості і верховенства права в цьому колі є геноцид проти українського народу, є безкарність безсовісних чиновників, бездарних лікарів і продажних міліціонерів. І є безпросвітні злидні та неможливість вибитися «в люди» для більшості українців. Бо «влюдні» місця вже зайняті наперед. Вони приготовлені для дітей і внуків чиновників та посадовців. Хоча ні, збрехав — грошей може заробити і звичайний «хохоль». Аж два мільйони доларів! Їх йому дадуть, як плату за зґвалтованих діток. За покалічених не дадуть нічого — то вибраковка! А ось за здорових, ґвалтівники-педофіли вам заплатять. Так що, ростіть, виховуйте, годуйте своїх малюків здоровою їжею, щоб красиві і рум’яні були. Педофіли таких люблять. Скажете, жорстоко пишу? Неприємно читати? А як же вас ще зачепити, товстошкурі ви мої земляки? Як вам донести відчуття батька, котрий вже багато років сам-один б’ється проти системи, бігає по замкнутому колу. А розірвати те коло, можемо лише ми разом. Тому що ми його й створили. Бо ми вибираємо таку владу, таких народних і не зовсім депутатів. Бо ми воліємо дати хабара, аніж протестувати проти свавілля чиновників. Бо ми з цікавістю обговорюємо чужу біду, замість того, щоб об’єднатись і допомогти ближньому своєму. Так що готуйтесь — педофіли та інші збоченці доберуться і до вас, до ваших сімей. Зрештою — вже добрались. Вони вже майже 20 років ґвалтують українців. Поки що — лише морально. Але ж процес іде, бидло мовчить, його рот зайнятий жвачкою. Настає рай для збоченців.

Подобається    0