Давайте будемо добрішими

Нещодавно довелося побувати в лікарні. Стандартна ситуація, коли спочатку вичікуєш у черзі до реєстратури, щоб узяти свою картку, а потім чекаєш уже в черзі до лікаря. Маю зауважити, що моя черга була невелика, незважаючи на особливий день — понеділок, та і в ній було не зовсім спокійно. Після так званої ранкової п’ятихвилинки приходить лікар і запрошує зайти сиву бабусю, яка сидить у стороні від черги:

— Здрастуйте, заходьте, будь-ласка, чи Ви не до мене?

— До вас, до вас, — радісно відгукується бабуся і, ледь переставляючи ноги, зникає за дверима лікаря.

Перші в черзі злегка обурюються, що когось запрошують попереду них. Люди одразу визначають:

— Мабуть, по блату, а може, родичка якась.

Проходить деякий час. Люди, здається, уже заспокоюються, коли в них з’являється новий привід для обурення. До кабінету без черги заходить чоловік із товстою лікарняною карткою і практично одразу ж виходить. Жінки проводять його обуреними поглядами.

— Бачте?! Не тільки літні, а й середнього віку без черги йдуть! Ще й не дивиться, шо ми тут сидимо! Ми шо, невидимі? Нас не видно? — говорить одна з жінок, укотре впевнюючись у несправедливості лікарняної черги.

Та якщо розібратись, нічого страшного не відбулося. Бабуся — справді літня людина, яку треба пропустити без черги. Чоловік же пробув у кабінеті від сили секунд десять і надовго чергу не затримав. Отже, і приводів для скандалу фактично не було, якби не нервовість деяких відвідувачів та їх налаштованість на сварку. Потрібно підкреслити, що подібну атмосферу можна було спостерігати і в чергах до інших лікарів. І створювали її самі пацієнти, які, схоже, тільки переступають поріг лікарні, одразу налаштовуються на негатив.

Ви скажете, що лікарня — таке місце, куди важко приходити з позитивними емоціями, адже кожен іде зі своєю болячкою і йому не до посмішок та буддистської рівноваги. Та хіба така ситуація лише в лікарняних чергах? Озирніться довкола: переважна більшість облич на вулицях — сумні, тривожні, вічно заклопотані та не особливо доброзичливі. Чому ми такі нервові, сердиті і непривітні? Можливо, варто щось поміняти в собі? Тоді й такі речі, як візит до лікарні, можуть принести набагато більше позитиву. Визнайте, якби нам посміхнулися в подібній лікарняній черзі, у напружений момент сказали кілька добрих слів та проявили розуміння, то нам і нервувати не було б потреби, і енергетика вже була позитивною, і день би далі пішов, імовірно, вдаліше. Думаю, кожному з нас варто спробувати стати добрішими один до одного, щедрішими на добре слово чи посмішку. Тоді, де ми б не знаходилися: у лікарняній черзі чи просто на вулиці, нам стане приємніше і радісніше жити!