Хроніки Євромайдану: танці з Русланою та бійки з «Беркутом»
Цими днями у Києві триває безстрокова акція на підтримку підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Тисячі киян та мешканців інших міст протестують проти дій влади на Європейській площі та Майдані Незалежності.
Людей на Майдан вивів… Янукович
Ще тиждень тому політологи, скептики та просто помірковані люди могли цілком обґрунтовано стверджувати: в Україні немає тієї сили, яка могла б масово вивести на вулицю людей. Масово — це коли рахунок іде не на тисячі, а на десятки тисяч. Ну не було такого об’єднуючого фактору. Ні введення регіональної російської мови, ні ратифікація газових угод українців не змусила у великій кількості вийти на акції протесту. І, здавалося, що у найближчому майбутньому владі абсолютно немає чого перейматися: електорат, хоч традиційно нарікає на владу, але вперто і надійно сидить вдома до останнього. І раптом сталося неймовірне. В Україні знайшлася людина, яка однією своєю дією зуміла мобілізувати людей і змусити їх проявити свою громадянську позицію. Ім’я цій людині — Віктор Янукович. Зайве нагадувати, що чинний президент «організував» і той Майдан, 2004-го року. Тепер же, фактично відмовившись від асоціації з ЄС вже у 2013-му, Янукович, сам того не бажаючи, призвів до другого Майдану. За кілька днів акції протесту проти відмови від асоціації виникли у ряді великих міст України. А у неділю, 24-го листопада, у Києві зібралася найбільша з часів помаранчевої революції кількість людей: близько ста тисяч. Це були корінні кияни — люди середнього віку, пенсіонери, молодь. Це були студенти численних вузів із Західної України. Це були звичайні українці, які були обурені таким рішенням Кабінету Міністрів на чолі із Азаровим (хоча усі розуміли, що таке рішення приймав безпосередньо сам Янукович — авт.). Аби не лишитися осторонь подій, які можуть стати визначальними у новітній історії України, 25-го листопада до столиці у складі полтавської делегації вирушив кореспондент «ЕХО». У наступному репортажі пропонуємо вам розповідь про день, проведений на Євромайдані.
«Україна — це Європа!»
25 листопада. 00:30. Європейська площа. Неподалік від сцени стоять кільканадцять наметів політичних партій та громадських організацій. Біля них ходять кілька десятків чоловік. Ніщо не вказує на те, що кількома годинами раніше ця площа стала місцем наймасовішої акції протесту з часів помаранчевої революції. Мешканці наметового містечка пояснюють, що частина мітінгувальників роз’їхались до своїх міст — хтось на роботу, хтось на навчання. Кияни також вирушили готуватися до найважчого дня тижня — понеділка. Тому на площі лишилися найстійкіші. Вони забезпечують порядок у таборі та охороняють його від незваних гостей. А вони кілька годин тому вже були тут. Хлопці з числа мітингувальників розповідають, що пізно увечері близько п’ятдесяти співробітників «Беркута» спробували прорватися до наметового містечка і зруйнувати його. Проте учасники акції атаку відбили. І наметове містечко неушкодженим простояло до ранку.
25 листопада. 7:30. Європейська площа. На сцені виступають речники нового майдану. Звіддалік їх слухають представники політичних партій, які активно розмахують прапорами.
— А как принять участие в митинге? — цікавиться хлопець років двадцяти на вигляд. Йому пояснюють, що, перебуваючи на площі, він уже бере у ньому участь.
— Нет. Я слышал, здесь деньги платят. А где можна записаться? — не вгаває хлопець і йде шукати того, хто може заплатити гроші за підтримку політичної сили.
25 листопада. 9:30. Майдан Незалежності. Тут збираються активні громадяни країни, які принципово не використовують жодної партійно символіки. Так само чинять їх колеги у Львові. Таку поведінку учасники акції на Майдані пояснюють просто: люди мають виходити на вулицю не як представники якоїсь політичної сили, а як небайдужі громадяни, об’єднані спільною метою. Ця мета — проста і зрозуміла. Українці, які виходять на акцію протесту, вимагають підписання угоди про асоціацію з Європою. Тому скрізь багато синьо-зіркових прапорів Євросоюзу та лозунгів типу «Україна — це Європа!», «Yes ЄС!» і так далі.
25 листопада. 11:30. Вулиця Грушевського, Кабінет Міністрів України. Частина людей з Європейської площі переходять до міністерства і влаштовують там пікет. Кабмін охороняють «беркутівці», які стоять у два ряди. У глибині подвір’я стоять ще кількасот працівників спецпідрозділу, які весело про щось перемовляються.
— Кому ви служите? Від кого ви їх захищаєте? Від нас?! — обурено запитує одна з жінок, впритул підійшовши до ряду співробітників «Беркута». — Ми ж тут і за вас стоїмо, і за ваших дітей!
Напередодні група мітингувальників намагалася взяти Кабмін штурмом. Але робоче місце міністрів відстояли зусиллями «беркутівців» та «тітушок». Для тих, хто не в курсі, «тітушками» називають продажних професійних спортсменів, які за гроші їздять на акції, щоб бити та провокувати їх учасників. «Тітушкам» мітингувальники добряче дають по пиці, а от об ряди «Беркута» хвилі наступу розбиваються. Інформагентства повідомляють про застосування сльозогінного газу обома сторонами.
У понеділок під Кабміном спокійніше, проте кілька сутичок між учасниками акції та «Беркутом» таки відбувається.
25 листопада. 13:30. Майдан Незалежності. Студенти з інших міст та кияни збираються гуртом та співають українських пісень. Поруч київські комунальники споруджують величезну новорічну ялинку. Охороняють місце для її встановлення ті ж «беркутівці». Вони ж стережуть і дерев’яні кіоски різдвяного ярмарку, встановлені неподалік. Дивне заняття, як для спецпідрозділу.
25 листопада. 15:30. Європейська площа. Перед сценою практично порожньо. Утомлені нічним чергуванням учасники акції розбредаються спати: хто в наметах, хто в автобусах. Тим, хто не спить, пропонують підкріпитися стравами, які принесли з дому кияни або приготували у наметі-їдальні.
— «Удар» угощает! — тітонька років п’ятдесяти розносить рядами пакет із печивом та пиріжками.
— А сала немає? — весело запитує хлопчина з хмельницьких.
— Сало є у «Батьківщини»! Пішли проведу! — тітка із хлопцем зникають. За кілька хвилин він повертається із судочком сала, кількома канапками та пакетом із печивом. Разом із товаришами сідають обідати.
Годують мітингувальників добре. Збоку від Європейського дому у наметах роздають спочатку тушковану картоплю з м’ясом, потім гречану кашу з салатом із буряка. За перехрестям стоять два авто, з яких роздають гарячий чай.
— Ми цілий день тільки те й робимо, що їмо, спимо та гуляємо! — сміється і журиться водночас хлопець із полтавської делегації. — Хочеться активних дій!
Лідери політичних сил напередодні анонсують черговий похід на Кабмін. Проте лише у випадку, якщо збереться значна кількість людей. Збір призначений на 18:00.
25 листопада. 17:30. Європейська площа. З’являється занепокоєння, що люди не зберуться. Іде дрібний неприємний дощ. На сходах перед сценою — кілька десятків чоловік. До них приєднуються нові, але дуже повільно.
Проте з кожною хвилиною потік людей стає все ширшим і ширшим. Незадовго до вісімнадцятої заповнюється вщерть місце перед сценою. А з початком перших виступів людське море вихлюпується аж до середини площі. Скептики потихеньку замовкають, оптимісти, навпаки, неабияк радіють, що кияни у понеділок після робочого дня не за кращої погоди прийшли на акцію.
З кожною годиною кількість людей збільшується. За скромними підрахунками, Європейська площа цього вечора збирає не менше п’ятнадцяти тисяч чоловік. Деякі з них тримають прапори політичних партій, але більшість — виключно прапори України та Європейського Союзу. Практично усі на одяг, сумки та рюкзаки чіпляють синьо-жовті стрічки. Переважну більшість учасників акції складають люди молоді — студенти, можливо, учні старших класів. Один із речників майдану повідомляє, що з наступного дня більшість київських вузів призупиняють навчання і приєднуються до акції.
Студенти співають, сміються, пританцьовують — веселяться. На площі панує невимушена та дружня атмосфера. Це, скоріше, схоже не на революцію, а на гарне молодіжне свято.
25 листопада. 18:30. Європейська площа. Політики не дають учасникам акції забути, заради чого по всій Україні люди виходять на вулицю. Зі сцени виступають В’ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок. Вони говорять про те, що діюча влада забрала у народу можливість обирати напрямок розвитку країни. І тоді, коли більшість українців хочуть бачити свою країну рівноправним партнером Європи, Янукович обирає «економічно вигідне» співробітництво з Росією.
— Ганьба! — скандують люди на площі.
Зі сцени нагадують головну вимогу учасників акції: президент Янукович на саміті у Вільнюсі має підписати угоду про асоціацію.
25 листопада. 19:30. Європейська площа. На сцені виступають культові «Мандри», «От Вінта» та драйвовий київський гурт «Гоа». У цей час ліворуч від Європейського дому починається щось незрозуміле. Учасники мітингу обступають якесь біле авто, припарковане просто на тротуарі. Незабаром натовпом проходить інформація, що уважні кияни виявили машину СБУ із прослухувальною апаратурою. Чоловіки, які сидять у середині, учасникам акції ніяких документів не показують, а просто тікають. Тим часом до авто підходять Юрій Луценко і кілька народних депутатів. Із середини машини активісти витягують якісь документи, засоби для запису, якісь нотатки. Юрій Луценко на камеру стверджує, що за допомогою цієї апаратури працівники СБУ незаконно «слухали» народних депутатів від опозиції.
Народні депутати викликають міліцію та вимагають скласти протокол на все вилучене і порушити кримінальну справу. У цей час згори з’являється колона співробітників «Беркута». Вони швидко шикуються у лаву і починають наближатися до учасників мітингу. Їм намагаються заступити дорогу кілька десятків активістів, але «беркутівці», наблизившись, одразу пускають в хід дубинки. Трьом чоловікам розбивають у кров голови. Інші відступають трохи назад, але потім зупиняються. Працівники спецпідрозділу здійснюють другу спробу штурму. Проте їх знову зупиняють. До машини СБУ «Беркут» так і не дістається. Тоді згори до них починають приєднуватися нові й нові загони. Зрозуміло, що навіть численний натовп не зможе зупинити вишколених спецназівців із кийками. До того ж, «беркутівці» не соромляться застосовувати і сльозогінний газ, від якого в радіусі п’яти метрів у всіх виступають сльози і починає дерти горло.
Масова сутичка здається невідворотною, проте її вдається уникнути.
— Міліція з народом! — скандують побиті, але незломлені мітингувальники, — Скидайте каски, ставайте до нас!
— Офіцери, забирайте своїх бійців! Не провокуйте людей! У нас мирний мітинг! — кричить через рупор Олександр Турчинов.
«Беркут» завмирає на місці. Крізь натовп пробігають Арсеній Яценюк та Юрій Луценко. За кілька хвилин повідомляють, що авто віддають «беркутівцям». Люди розступаються і машина, ледь повзучи, підіймається брущаткою. Схоже, на транспорті СБУ хтось устиг пробити всі колеса. «Беркутівці» відступають слідом за машиною. Площею бігають журналісти телеканалів та розпитують активістів про подробиці бійки. Крупно знімають дядька із розсіченою головою, який сидить у машині «швидкої».
— Слава Україні! — посміхається він у камеру. Лобом стікає цівка крові.
25 листопада. 23:00. Європейська площа. Майдан Незалежності. Частина молоді за танцями під «Мандри» та «От Вінта» навіть не помічає конфлікту із «Беркутом».
— Не спи, моя рідна земля! Прокинься моя Україно! — співають студенти разом із Сергієм Фоменком пісню, актуальну на всі часи незалежної української держави.
У цей час на іншій площі, Майдані Незалежності, інші студенти танцюють разом із Русланою. У новинах говорять, що у Києві два протилежних за духом майдани: політичний та позаполітичний. Проте організатори акції протесту запевняють, що насправді вони усі разом виступають за європейське майбутнє України і ніяких протиріч між двома таборами немає.
На доказ цього вночі сотня молоді із Європейської площі йде на Майдан Незалежності потанцювати із Русланою. У зворотному напрямку йде інша сотня, щоб погрітися навколо вогню біля Європейського дому. Тут поставили великі металеві бочки, у яких горить вогонь. Навколо — сидять, лежать і стоять мітигувальники.
Європейська площа. Майдан Незалежності. 26 листопада — …
Учасники Євромайдану обіцяють простояти стільки, скільки буде потрібно. І розійтися лише у тому випадку, коли президент Янукович таки підпише угоду про асоціацію з Європейським союзом. Якщо цього не станеться, акція протесту триватиме далі.
Чи можна події у Києві назвати революцією? Напевно, поки що ні. Адже до змін у владі чи суспільстві вони ще не призвели. Проте багатьох учасників Євромайдану тішить головне: люди нарешті пережили розчарування помаранчевою революцією. Вони знову об’єдналися. Тільки тепер не для того, аби захистити для однієї людини право на президентське крісло. Сьогодні від тих, хто стоїть на Європейській площі, Майдані Незалежності, десятках площ у різних містах України та світу, залежить майбутнє завтрашньої держави. Вона може зустріти його членом Митного союзу, підконтрольного Росії, або партнером Європейського союзу.
Чи то наляканий, чи то збадьорений подіями, які сам і спричинив, Віктор Янукович вирішив звернутися до українців через телевізор. Він пояснив, що угода про асоціацію за нинішніх умов стане ледве не лихом для української економіки. Президент сказав, що буде думати перш за все про національні інтереси, коли остаточно зважуватиме усі «за» та «проти». От лише цікаво, чи знехтує він думкою сотень тисяч українців заради їхнього ж добробуту?
