Надія є

Цей рік завершується невідомістю. Глобальний план «Від стабільності до добробуту», схоже, зовсім провалився. І новий 2014-й Україна зустрічає максимально нестабільною як у політичному, так і у економічному плані. Що чекає українців 1-го січня та в інші дні року нового — невідомо. Когось це лякає, комусь дає надію. Маленьку, доволі примарну, але все ж таки надію на те, що далі буде краще. Цю примарну надію дає Майдан, який стоїть у Києві вже другий місяць усупереч усім скептичним оцінкам, уїдливим коментарям та песимістичним прогнозам. Майдан стоїть, нерозігнаний і непереможений. І самим своїм існуванням дає надію тим, хто хоче вірити.

— Щось із цього усього буде? — різні мої земляки задають однакове запитання. Питають обережно, ніби боячись одразу почути «ні, вже не буде нічого». Питають обережно, але з надією. Тією, маленькою, примарною, яка іще живе, допоки Майдан світить у ніч вогнями своїх багать.

Про Майдан однаково запитують люди зовсім різні: пенсіонери і вчителі, студенти і безробітні, службовці і навіть правоохоронці. У більшості своїй це люди, які на акцію протесту до Києва не їздили і навряд чи поїдуть. Вони схильні сумніватися та розчаровуватись. Зрештою, як і більшість українців. Проте їм дуже хочеться вірити і надіятись. Адже жити у безнадії дуже страшно.

Перед Новим роком не хочеться бути раціональним та прагматичним. Хочеться вірити у те, що навіть всупереч логіці усі надії людей у новому році зрештою справдяться. Майдан переможе. У країни буде новий президент, який стане батьком нації, а не її вітчимом. До влади прийдуть не кримінальні авторитети та непорядні бізнесмени, а люди честі та совісті, які будуть думати передусім про країну, а не про власну кишеню. Суд нарешті стане справедливим, а міліція справді служитиме народу, а не прислужуватиме владі. Ці надії примарні, але чом би їм не справдитися у новому році? Вірте. Надійтеся. Наступний рік обов’язково буде кращим, ніж минулий. Адже у нас є Україна, є Майдан. І є надія.