Майдан Forever

Акція протесту в центрі української столиці триває вже понад місяць. І згортати свої намети у найближчому майбутньому протестувальники не збираються. Принаймні, на самому Майдані Незалежності сьогодні спокійно готуються до зустрічі Нового року та Різдва.

У Нових Санжарах про розвиток подій у Києві говорять переважно у песимістичних настроях. Мовляв, великої кількості людей на Майдані вже не збирається, політики ведуть не зрозуміло куди, а в перемогу нової української революції з кожним днем повірити все складніше. Чим далі від столиці, тим переконаніше люди говорять: «нагоду втрачено», «нічого не зміниться», «стояти вже немає сенсу» і т. д.

Утім, незважаючи на все це, люди до Києва продовжують їхати. Можливо, не в такій кількості, як після подій у ніч з 29 на 30 листопада, але їдуть. Перевірити, чи не затухає вогонь української революції, вирішили і кореспонденти «ЕХО». У понеділок вирушили до Києва, вже вп’яте.

 

Менше людей, але краща інфраструктура

На Майдан ми потрапляємо близько 23:00. За той тиждень, який ми не були в Києві, Майдан Незалежності дійсно змінився. Тут справді стало менше людей. Принаймні, так здається з першого погляду. Натомість інфраструктура центру української революції суттєво покращала. Перше, що найбільше кидається в очі, — десятки великих військових наметів, які з’явилися на всій протяжності Хрещатика від КМДДА до Будинку профспілок. Можливо, і кількість людей тому здається меншою, бо вони не стоять однією купою, а розташовуються групами біля наметів.

Нікуди не зникли і барикади. Напевно, найбільша — на Інститутській. Нагадує собою бастіон якоїсь старовинної фортеці. По його вершині ходять чергові охоронці. Доки ми прямуємо до Жовтневого, спостерігаємо цікаву картину навчання мітингувальників основам захисту при нападі «Беркута». Просто перед барикадою високий чоловік у чорному шоломі (схоже, колишній військовий або міліціонер) дає команди кільканадцятьом юнакам. Ті тримають у руках дерев’яні щити, які нагадують захист «беркутівців». За наказом командира хлопці змикають ряди і готуються до «атаки». За секунду їх міцність перевіряють старші товариші — налітають і з розгону б’ють ногами у щити. Лава розсипається. Нападники хапають одного із юнаків і витягають із ряду разом зі щитом.

— Усе! Ви втратили бійця! І дали прорвати стрій! — дорікає хлопцям командир.

Вони знову стають у початкову позицію. І цього разу витримують кількахвилинну атаку, не дозволивши пробитися крізь ряд щитів.

— Це вже непогано! — хвалить юнаків командир. І вони переходять до наступної вправи.

Ми прямуємо до Жовтневого палацу. Він також дещо змінився. Мітингувальники вже не сплять у коридорах, а лише у кімнатах. При реєстрації кожному новоприбулому на руці застібають стрічку зеленого кольору. Це — своєрідний пропуск, без якого всередину будівлі потрапити неможливо.

Дещо змінилась і кухня. Якщо раніше волонтери просто викладали на тарілки десятки канапок і пропонували мітингувальникам якісь гарячіші страви, то тепер підхід дещо змінився.

— На сніданок у нас каша! — нагадує дівчина у марлевій масці на обличчі літньому чоловікові. Той воліє підкріпитися одними лише канапками. — Бутерброди також можна брати, але в межах розумного! Два-три на одного чоловіка, а не п’ять-шість!

Незмінною залишилася тільки потреба у волонтерах. На кухню охоче беруть і хлопців, і дівчат. Жовтневий цілодобово охороняє кільканадцять чоловік. Уважно стежать за тими, хто приходить знизу від Майдану, а також за тим, хто і що виносить із будівлі. Уважно придивляються, чи немає серед мітингувальників п’яних.

— Ви тут таборуєтесь? Вживали алкоголь? — запитують чоловіка на вході у Жовтневий двоє хлопців-охоронців. Той відповідає заперечно і демонструє стрічку-пропуск. Ті перепрошують і пропускають чоловіка досередини.

Дещо змінюється і нічна варта на сцені. Уперше за наші приїзди до столиці разом із людьми не чергує Руслана. А от гімн України співають щогодини. І ранок зустрічають спільною молитвою: священиків — зі сцени та мітингувальників — на площі.

 

Новий рік — на Майдані

У всьому іншому майдан живе своїм буденним життям. Вранці частина мітингувальників заступає на чергування, частина йде на пікетування. Зранку вівторка одна група їде до Святошинського районного суду, де вже два з половиною роки суддя Юрій Бурбела не може завершити справу так званих «васильківських терористів». Кожного разу «чесний і непідкупний» суддя переносить розгляд справи. А троє чоловіків, які мають сім’ї та дітей, продовжують перебувати за ґратами, очікуючи на вирок.

— У них уже діти встигли вирости, доки батьків судять. Це не вкладається ні в які законні рамки. Ганьба такому судді! — говорить один із виступаючих під стінами Святошинського суду.

— Ганьба! Ганьба! — підтримують люди.

На скандуючих майданівців злякано поглядають секретарі суду та адвокати, які зранку поспішають на місце роботи. А от сам Юрій Бурбела на робочому місці чомусь не з’являється. Хоча голова суду запевняє, що о 9:30 у цього судді має бути розгляд справи.

— Бурбела — прийди на роботу! Бурбела — звільни патріотів! — скандують мітингувальники на прощання. І повертаються на Майдан.

Туди ж підтягується інша група, яка ходила пікетувати Солом’янську районну раду. Там мало відбутися таке собі виїзне засідання Київської міської ради під головуванням секретаря Галини Гереги. Тієї самої ради, яка, за законом, уже втратила свої повноваження і має бути переобрана. Принаймні, так стверджують депутати від опозиції. Вони ж пробиваються на це виїзне засідання і проводять туди журналістів. Потім виходять до людей і повідомляють: засідання не буде. Депутати нелегітимної(?) Київради просто не зібрали кворум.

Учасники пікетувань повертаються на Майдан, щоб пообідати, перепочити і знову взятися до роботи. Взагалі, настрій у мітингувальників бойовий. Більшість із них запевняють, що тут, на Майдані Незалежності, зустрічатимуть Новий Рік, а можливо, і Різдво.

— Сюди багато людей на 31 число підтягнеться, тому що такої ялинки більше не буде ніколи і ніде! — говорить Андрій, який у Києві провів уже місяць практично безвиїзно. — Говорять, що будуть виступати «Модерн Токінг» і «Пінк Флойд». З наших — «Океан Ельзи», може, ще хтось.

Судячи із настроїв мітингувальників та політиків, схоже, що найближчим часом Майдан розходитись не планує. Якщо раніше говорили про якісь строки (до Нового року, може, трохи довше), то тепер мова йде про те, що майдан може стати безстроковим. Умовно, звичайно. Принаймні, він стоятиме до одержання хоча б якоїсь локальної перемоги: відставки уряду, оголошення дострокових виборів парламенту та (або) президента. Як би там не було, а новий Майдан вже увійшов у історію України як найдовша акція протесту українців проти діючої влади. Чим вона закінчиться — скоріш за все, дізнаємось уже в новому році.

Подобається    0