Війна скоро не закінчиться. Вона ще не починалась

11 травня терористи на Донеччині та Луганщині провели псевдореферендум та проголосили ці області народними республіками. Із цього часу на цій території почалося протистояння українських військових проти сепаратистів.

Минулого тижня кобеляцькі волонтери здійснили чергову поїздку до військовослужбовців, які перебувають на території Донеччини. Відвезти допомогу для військових відправилися Дмитро Міщенко, водій мікроавтобуса, волонтер Світлана Сергійко, фотокореспондент Костянтин Бобрищев та автор статті. Ось що розповіла волонтер про підготовку до поїздки:

— Цього разу гуманітарну допомогу для військових надали Вільховатська, Жуківська селищні ради, жителі села Лісне, власники й колектив кафе «Філін». Фінансово підтримали військових завод продтоварів «Мрія» та керівництво «Левади», які перерахували на їх потреби п'ять тисяч гривень. До речі, хотілося б згадати жительку Біликів Марію Миколаївну, 39-го року народження, яка передала на військове спорядження ще п'ять тисяч. Постійно нас підтримує військовий комісар Сергій Каплатий, який і знайшов для цієї поїздки транспорт. А мікроавтобус надав місцевий підприємець Микола Міщенко. Для кобеляцьких військовослужбовців ми веземо 8 касок. Одну з них для Євгена Соломоненка з Кірового придбав Микола Антонов. А ще забезпечимо військовою формою Олександра Павлюка з Бутенок.

 

«Бандэровцы — это дядьки, которые нас будут убивать»

Для більшості мешканців нашої держави воєнні дії проходять далеко за межами їх областей. А для військових 93-ої окремої гвардійської механізованої бригади, які воюють в самопроголошеній республіці, боротьба за відновлення цілісності держави триває щоденно на протязі майже трьох місяців. За цей час вони звільнили від сепаратистів значні території і не збираються ні на крок відступати назад. Хлопці дислокуються по лінії населених пунктів від Мерика  до Миколаївки. Це приблизно за 10 кілометрів від горезвісної Карлівки. Далі, за 4 кілометри, — ворожий тил. У 93-ій бригаді служать військові з Полтавської, Дніпропетровської, Кіровоградської та Запорізької областей. Усього близько 150 чоловік.

Військовослужбовці раді приїзду волонтерів. На цю коротку зустріч збираються не лише військові з Кобеляцького району. Їм приємно просто побачити нові обличчя, поспілкуватися, узнати новини. Говорять, що місцеві жителі все більше схиляються на їхню сторону. Мешканці сусідніх Червоноармійська та Миколаївки вже передають солдатам продукти харчування. Тобто, якщо при вступі на цю територію українських військових підтримували близько 30% тамтешнього населення, то зараз їх кількість зросла мінімум удвічі. Людям набридли постріли та вибухи, набридла війна. Вони хочуть жити у спокої, який запанував саме з приходом української армії. Та є населені пункти, що й досі знаходяться на стороні сепаратистів. Наприклад, зі слів Євгена Козара з Біликів, більшість жителів Гірника проти української влади і самої армії. Навіть діти, і ті вважають військових бандерівцями. На підтримку своїх слів він розповів такий випадок:

— Військовослужбовці нашої бригади якраз стояли в цьому населеному пункті. До мене під'їхали двоє хлопців років восьми на велосипедах. Спочатку просили підійти ближче до танків, а потім говорять: «А среди вас много бандэровцев?» Я запитав у них, хто ж це такі, а вони відповідають: «Бандэровцы — это дядьки, которые нас будут убивать».

Так що «промивка мізків» російськими ЗМІ продовжує приносити свої плоди. Також Євген розповів, що про новини вони дізнаються з мобільного Інтернету, постійно підтримують зв'язок із рідними по телефону. Хоча мобільний зв'язок тут дуже глушиться терористами.
Що ж до самої Карлівки, то військові наводять вражаючі факти. Говорять, уряд уже кілька днів тому оголосив про взяття цього населеного пункту, а насправді до нього фактично неможливо дістатись.

— За час так званого перемир'я сепаратисти настільки змогли укріпитися там, що наземні військові дії проти них ніяких результатів не дають, — розповідає Олександр Павлюк із Бутенок. — А бомбити їх авіацією неможливо, бо серед сепаратистів багато цивільного населення, яке також постраждає. Позиції терористів укріплені надміцними залізобетонними конструкціями, які вони встановили за час перемир'я.

Військові говорять, що зі сторони Карлівки їх постійно обстрілюють із зеніток. Але через малу дальність польоту снаряди не досягають місця дислокації українських військ. Хоча нещодавно на допомогу сепаратистам повинні були надійти три «Гради». Та нашим військовослужбовцям вдалося знешкодити два з них, а один зник у невідомому напрямку.

Ще військові зазначили, що «Гради» сепаратистів потужніші за українські.

Наостанок зустрічі всі військові 93-ої бригади подякували кобелячанам за підтримку і наголосили, що ця гуманітарна допомога, військове спорядження, листи, малюнки додають їм сил у нелегкій боротьбі проти ворога.

Також ми відвідали ще одне військове формування, де несуть службу кобелячани. З розмови стає зрозумілим, що чоловіки втомилися від постійних переміщень, військових операцій та умов, у яких вони мешкають. Але вони знають, що за їхніми плечима — рідня, близькі, друзі. І саме цей факт стримує їх від виявів негативних емоцій. Військові говорять, що, поспілкувавшись із нами, наче вдома побували. Хоча багато хто з них не бачив рідних два, а то й три місяці. До речі, там ми зустріли знайомого всім читачам тижневика Сергія Горденка, жителя села Василівка. Хлопець призначений старшим на харчоблоці. Під його керівництвом працюють п'ять поварів. Тож Сергій прикладає всі зусилля, щоб його бойові товариші були завжди ситі. Він планує до 22 серпня прибути у відпустку і провести в рідному селі фестиваль, започаткований минулого року.

Зізнатися чесно, кобеляцьким військовим їх бойові побратими навіть заздрять. Не тому, що в них немає чого їсти. Просто вони також чекають на зустріч із земляками. Хоча наші волонтери вже стали для них ріднею, бо на зустрічі з ними військові збираються майже всім батальйоном.

Зустрічали ми полтавців і дорогою в Донецьку область. Вони всі передавали вітання кобелячанам та висловлювали свої сподівання на завершення військових дій.

 

Чого чекати далі

Чинний президент нашої держави провів низку конференцій, на яких обіцяв змінити стратегію АТО, припинити збройні сутички на сході, відновити робочі відносини з Росією та ефективно провести переговори щодо газу. Та після зустрічі з військовими, складається враження, що Петро Порошенко планує здійснити ці обіцянки за рахунок української армії. До цього наштовхують факти, які нам навели бійці 93-ої бригади. Військові зазначають, що основна проблема нашої армії — бездіяльність українських генералів, яка призводить до страшних і невиправданих наслідків. Чоловіки розповіли про 79-ту аеромобільну бригаду, яка розташовується приблизно за 20 кілометрів від цієї частини. Вона з усіх сторін оточена терористами. У хлопців закінчилися набої, немає води, їжі, елементарних засобів гігієни, відсутні необхідні медичні препарати для поранених. Армійці з тієї частини телефонували кобелячанам і розповіли, що ніякої допомоги від влади немає, що серед них більше ста вбитих, а не один, як говорять по телевізору. Згадали військові й про звільнення Слов'янська. Вони запевняють, що терористів не скільки вибили з міста, стільки вони самі його полишили. І коли колона сепаратистів рухалася вглиб області, то про це було відомо всьому військовому командуванню нашої країни. Але ніхто наказу про їх бомбардування не дав. Як не дали його військовим і до оголошення перемир'я, коли вони могли реально захопити Карлівку й інші населені пункти, а не дати терористам там закріпитись. І тепер узагалі невідомо, яка кількість терористів дислокується в підконтрольній їм території і скільки ще доведеться вести військові дії проти них.

Військовий із Нових Санжар, який побажав залишитися невідомим, на запитання Костянтина Бобрищева про тривалість воєнних дій із сумом сказав:

—Війна скоро не закінчиться. Вона ще не починалась.

Те, що розповідають хлопці як очевидці подій, зовсім не в'яжеться з телевізійними роликами. Виходить, що нова влада замовчує факти і тим самим обдурює населення своєї країни. Та хіба з цього потрібно починати своє правління?

І найголовніше. Військові практично забезпечені зброєю та спорядженням. Але яким! Бронежилети четвертого рівня та сучасні каски є лише в тих, кому їх придбали рідні, волонтери чи меценати. А те спорядження, яке надала держава, куля пробиває наскрізь. Воно або було вже в користуванні, або аж ніяк не відповідає розмірам. Складається враження, що бронежилети шили на товстих маленьких китайців. Тому в них наші хлопці можуть захистити собі лише ребра та легені. Особиста зброя нічим не відрізняється. Вести бій автоматом з укороченим стволом проти снайпера є справою фантастичною. Також військові наголошують, що військове протистояння необхідно завершити до зими, бо з настанням морозів уся військова техніка просто зупиниться і вести подальший рух до кордону стане неможливо. Це вже не говорячи про елементарний захист теперішньої лінії оборони. А якщо влада не може зараз забезпечити армію питною водою, від нестачі якої хлопці потерпають найбільше, то чи зможе вона придбати необхідну кількість незамерзаючої охолоджуючої рідини восени, щоб привести в дію техніку?! Чи з екранів телевізорів проситимуть українців нести її у воєнкомати по каністрі від сім'ї? Чи, можливо, на зимовий період Порошенко знову оголосить перемир'я і дочекається, доки сепаратисти дійдуть до Києва? Їм то точно допоможуть придбати антифріз. І чи не боїться керівний апарат нашої держави, що військові, не дочекавшись від влади конкретних дій, повернуть усі сили до столиці, щоб нагадати можновладцям, для чого їх обирали?

P. S. Нагадуємо, що під час бойових дій на сході серйозне поранення отримав уроженець Кобеляцького району Роман Малкін, до якого ми їздили позаминулого разу. Нині хлопець знаходиться в Києві. Потрібні гроші на складне і довге лікування. Усі бажаючі допомогти Роману можуть залишити кошти в редакціях газет «Колос» та «ЕХО» або перерахувати на картку його брата 5168 7572 7097 4894, ПриватБанк, Костянтин Васильович Малкін.

 

більше фото можна побачити у нашій фотогалереї

Подобається    0