Паничі і клоуни

Ні для кого не є секретом, що серед великої кількості так званих «маленьких» українців, тобто, рядових громадян нашої великої держави, побутує думка: у цьому житті нічого від них не залежить. Ні в політиці, ні в економіці, ні в інших сферах. Мовляв, у будь-якому разі «по-нашому» не буде, «великі дяді» усе «порішають». І так далі, і тому подібне.

Це — неправда. Точніше, не повна правда. Так, дійсно, більшість українців не беруть участі в прийнятті рішень, які прямо впливають на економіку. Так, у нашій державі, як, зрештою, і у всьому світі, «великі дяді» прагнуть керувати й маніпулювати всіма і всім. Але ж… У цьому світі все взаємопов’язане. І ще багато століть тому китайці стверджували, що помах крил метелика може призвести до землетрусу за тисячі кілометрів.

З того часу нічого не змінилося. І кожне слово, кожна думка, кожна дія навіть «найменшого» українця впливають на сьогодення і майбутнє держави, у якій він живе. А тепер — до чого йдеться.

У нас будуть чергові вибори. Рано чи пізно, а діюча Верховна Рада або саморозпуститься, або її розжене Президент. І перед нами знову з’являться нові чи старі претенденти на заповітний мандат. До сьогодні якість депутатів українського парламенту не витримувала навіть найм’якшої критики. Наших обранців умовно можна розділити на дві категорії. Перша — панич, який «рішає». Він є представником великого бізнесу, має багато грошей, їздить на гарній машині, дуже любить перерізати стрічечки при відкритті пологових відділень, дитсадків та погано заасфальтованих доріг. А ще може «домовитись» і перекинути гроші з однієї статті бюджетних витрат на іншу. І, скажімо, замість того, аби відремонтувати дах лікарні в Решетилівці, прокласти газопровід у Кобеляках.

Друга категорія — борець. Або клоун. Ці люблять штурмувати органи місцевого самоврядування, фарбувати мости, збирати заяви від кимось або чимось ображених українців.

Користі, що від перших, що від других — нуль цілих нуль десятих. Чому? Та тому, що вони займаються не своєю роботою. Депутат Верховної Ради повинен написати чіткі і зрозумілі закони. А потім голосувати за них. Голосувати самостійно, не за себе і за того хлопця.

Оці паничі і клоуни невдовзі знову приїдуть до вас. І почнуть «вішати локшину». Особливо актуальними будуть військово-патріотичні бакалійні вироби. Мовляв, я в Слов'янську був, я солдатів бачив, я в танку горів. То ви краще запитайте: «А скільки ти законопроектів подав? І яких?».

А ще краще — не питати нічого. А вибрати зовсім нових, тих, хто своєю роботою буде займатися.