Навіть інвалідний візок не став на заваді справжньому коханню

Новостворена подружня пара з села Кірове заслуговує на особливе захоплення й повагу. Незважаючи на те, що молодята прикуті до інвалідних візків, вони сповнені жаги до життя, відкриті до людей та мріють про повноцінну родину.

Днями ми познайомились із новоствореним подружжям Винників із села Кірове: 40-річною Юлією та 47-річним Юрієм. Попередньо домовившись про зустріч, у п’ятницю зранку ми під’їжджаємо до подвір’я їхнього будинку, біля якого з щирою посмішкою нас уже зустрічає Юрій. Через кілька хвилин до нашої компанії приєднується і його дружина Юлія, яка до цього займалась домашніми справами всередині будинку. Ми вітаємось та цікавимось історією їхнього знайомства.

Молодята розповідають, що вони знайомі вже більше року. Юрій родом із Києва, а Юлія — корінна жителька села Кірове. Їхнє знайомство відбулось завдяки Інтернету.

— Я першою побачила Юру, — каже жінка. — Натрапила на нього, переглядаючи сторінки в одній із соціальних мереж. Подивилась фотографії і все. А через деякий час дивлюсь, а Юра запропонував мені дружбу. Відтоді почали переписуватись. Згодом вирішили обмінятись номерами телефонів.

— Я закохався одразу ж, коли побачив її по «скайпу», — додає чоловік. — Так по Інтернету ми спілкувались три тижні. Потім Юля запросила мене приїхати в гості. Я погодився. Відтоді вже і не повертався до Києва. Живемо разом уже близько року.

Тільки-но чоловік приїхав до коханої, то одразу ж запропонував одружитися. Та Юля вирішила не поспішати. Тому погодилась не одразу. Проте Юрій наполягав на своєму. І вже другого серпня вони одружилися. Гучних гулянь не влаштовували.

— Ми розписались. Вдома відсвяткували, скуштувавши торта. От таке було наше весілля, — каже жінка.

Спочатку мало хто з родичів Юлі зрозумів її вибір. Та познайомившись краще з обранцем, свою думку змінили. Адже Юрій — цікава та різностороння особистість. Він багато читає, цікавиться історією. У Кіровому вже має невелику сімейну бібліотеку. Хобі чоловіка — нумізматика (наука про монети). Нею він займається з дванадцяти років. Говорить, що в своїй колекції має монети п’ятдесяти відсотків країн світу.

— Та для того, щоб моє захоплення мало успіх, треба багато коштів, — додає він.

Також ми звернули увагу, що чоловік одягнений у вишиванку. А на одному з пальців помітили печатку з викарбуваним Гербом України. Юрій каже, що ця вишиванка п’ята в його гардеробі. А печатку придбав наприкінці зими. Точніше, після революції в Києві.

— Юра — справжній патріот, — розповідає про нього дружина. — Він постійно слідкує за новинами, які відбуваються в нашій державі. Болісно співпереживає за долю України.

Сьогодні новостворене подружжя намагається спільно займатись домашніми справами. Власного господарства молодята не мають.

— Є лише дві собачки й котик, — сміється Юля.

Розговорившись більше, жінка розповіла, що зараз їхня родина чекає на поповнення. І невдовзі на світ має з’явитися їхній первісток.

— Зараз я мрію доносити і народити дитину, — продовжує Юля. — Кажуть, що буде хлопчик. І ми дуже щасливі.

Юрій уже навіть ім’я для свого сина обрав. І цю місію дружина повністю поклала на свого чоловіка.

— У нас буде Святослав, — каже він. — На честь київського князя Святослава Хороброго. Це — справжнє українське ім’я. Я з самого молоду знав, що коли в мене буде син, то я назву його так.
Насамкінець нашої зустрічі Юлія вирішила звернутись до наших читачів.

— Хочу, щоб люди повірили в себе і не опускали руки. Навіть у інвалідному візку життя триває! Не засмучуйтеся і все у вас вийде, — каже вона. — Я свого щастя до 39 років чекала. До цього навіть не могла подумати, що колись одружусь та буду носити під серцем дитину. А зараз у мене немов друге дихання відкрилось.

Ми слухали Юлію з неабияким захопленням. З відчуттям, що такі люди вчать нас цінувати кожну мить цього непростого життя.