«Завжди краще домовитися, ніж убивати»

«Завжди краще домовитися, ніж убивати»

20 листопада журналіст «ЕХО» разом із кобеляцькими волонтерами здійснив 28-годинну поїздку містами сходу України. Про мертвих сепаратистів, настрої жителів Донбасу та життя наших хлопців на війні — у цьому репортажі.

 

Резонанси сходу: курортний Слав’янськ та сірий Краматорськ

Чорний «Фольксваген» із кобеляцькою волонтеркою Світланою Сергійко, журналісткою Юлією Гамаль та водієм Андрієм Ковальським на схід вирушає о десятій годині вечора.

— Будемо їхати аж до Дебальцевого. Там вночі дороги обстрілюють, тому потрібно буде повернутися завидна, — пояснює Світлана.

Андрій Іванович — не лише вправний водій, але й невтомний балакун. Дорогою розповідає безліч смішних історій, анекдотів та випадків із життя. Тому шлях до Харкова збігає майже непомітно. У першій столиці ми підбираємо іще одного пасажира-волонтера. Місцевий підприємець Дмитро Михайленко, який має власний ювелірний бізнес, замість того, щоб спокійно сидіти вдома і рахувати гроші, їде із кобелячанами на схід.

— Зараз, звичайно, із стрибками долара бізнес зовсім не той, хоча свої 10000 у тиждень я маю. Але зараз найважливіше — виграти війну на сході. Переможемо — тоді буде і бізнес, і нормальний курс, і країна підніметься. Не додавимо — не буде нічого, — філософствує Дмитро, завантажуючи у мікроавтобус велику коробку із блоками цигарок, лотки із яйцями, пакети із якимись іншими продуктами.

Із Харкова ми прямуємо далі на Слов’янськ, колишню штаб-квартиру російського терориста Гіркіна. Зізнатися по правді, очікуємо побачити там суцільні руйнування та згорілі будівлі, а натомість… Натомість бачимо місто-санаторій, яке за охайністю не поступається Новим Санжарам, а за привабливістю для відпочиваючих — нашому Миргороду. Зруйновані будівлі на нашому шляху не трапляються, натомість, скрізь (на парканах, стовпах, автобусних зупинках) багато української символіки. Якби не блокпости нацгвардійців на в’їзді та колона з БТРами, яку ми зустрічаємо у місті, про війну не нагадувало б абсолютно нічого.

Наші хлопці, серед яких Юрій Радченко із Біликів, чергують у «секреті» на в’їзді до одного із санаторних комплексів. Зі сторони вояків зовсім не видно. І лише коли заїжджаємо на територію, бачимо, що під «лапами» красивих блакитний ялинок ховаються вириті солдатами окопи, а із-за пагорбу визирає башта БТРу. Волонтерів хлопці зустрічають,  як рідних. Дякують за привезену допомогу, із теплотою переглядають дитячі малюнки, розпитують, як воно там, удома?

На жаль, ми не можемо затримуватися, бо попереду в нас іще багато «точок» маршруту. Наступна з них — Краматорськ. Це місто набагато сіріше й занедбаніше. У кількох місцях ми помічаємо частково зруйновані дахи будинків — наслідки колишніх обстрілів. До місцевого аеропорту нас пропускають через кілька блокпостів. Тут іще кілька місяців тому ішли запеклі бої із терористами. Зараз — спокійно. Стратегічний об’єкт охороняють зенітники, танкісти та піхотинці. Живуть хлопці у наметах, тому друзі кобелячанина надзвичайно радіють «буржуйці», яку привезли волонтери. Помітивши, як багато продуктів вивантажують із автобуса, боєць посміхається, зупиняючи Світлану:

— Та досить нам уже. Хай другим хлопцям буде.

Волонтерка додає іще кілька пакетів із продуктами. А потім, на згадку, пов’язує хлопцеві на руку жовто-блакитну пов’язку.

Попрощавшись, ми продовжуємо свій шлях далі. Попереду — Дружківка, Костянтинівка та Дебальцеве.

Дружківку ми проминаємо майже без зупинки. Лише на блокпості передаємо «посилку» кобеляцьким правоохоронцям, які несуть тут чергування. Дмитро та Світлана пропонують цигарки і продукти іншим солдатам на блокпості. Ті з радістю приймають запропоноване і щиро посміхаються, коли чують, що волонтери приїхали з Кобеляк.

— Земляки! Ми — з Полтави! Спасибі вам за все!

Тут, у зоні, наближеній до війни, не дуже люблять політиків і владу. Але надзвичайно поважають патріотів, які збирають допомогу для армії, та просто обожнюють волонтерів, які цю допомогу везуть.

 

Ніколи не підвозьте невідомих!

Більшість пересічних громадян слабо уявляють собі роботу волонтера. «Подумаєш, взяв мікроавтобус продуктів та речей в одній точці та перевіз у іншу». Насправді, у реальності, все набагато складніше. Коли волонтери виїжджають із Кобеляк чи Нових Санжар, то вони напевно не знають, чи застануть вояка у тому місці, де він був іще кількома годинами раніше. Якщо вранці із ним був мобільний зв’язок, то вдень він може просто «лягти» або боєць свідомо вимкне телефон із міркувань безпеки. Крім того, солдати ж не чекають на волонтерів біля знаку на в’їзді до міста. Часто їхні «секрети» чи пости розташовуються десь у полях, куди і місцеві жителі не одразу знайдуть дорогу. Тому волонтерство — це не лише жертовність та готовність допомогти іншому, а ще й неабияке уміння орієнтуватися на пересіченій місцевості.

Так, у Костянтинівці ми довго не можемо знайти дорогу до місцевого чи то заводу, чи то підприємства «Х» (назву не будемо називати із міркувань безпеки наших хлопців - авт.). Місцеві жителі на нас реагують не дуже позитивно. Коли чують українську мову, переважно відвертаються і кидають:

— Я нє мєсний!

Лише на одній із зупинок якась жіночка зголошується показати нам правильний напрямок. Мовляв, їй по дорозі, якщо підвеземо, то вона вкаже нам шлях. Від’їжджаємо ми недалеко, метрів триста від зупинки. І тут між волонтером Світланою і нашою попутницею відбувається наступний діалог.

— А ви за Україну?

— Я?.. (Жінка думає кілька секунд) Я… за мир…

Потім додає:

— Майдан нам ничего не дал. Кроме жертв…

У мікроавтобусі запановує тиша. Доки ми переварюємо сказане жінкою і добираємо слів, щоб їй відповісти, трапляється несподівана пригода. Мікроавтобус на швидкості кілометрів 60 переїжджає рейки, раптом лунає два глухих хлопки і машина осідає на праву сторону.

— Хана двом колесам, — спокійно констатує Дмитро.

Дійсно, коли ми виходимо з мікроавтобуса, то бачимо, що обидва праві колеса, переднє і заднє, упевнено «сидять» на дисках. Їх скати розірвало від різкого удару по високій рейці. Доки ми оцінюємо ситуацію і з сумом дивимось на перехняблений «Фольксваген», мешканка Костянтинівки, не прощаючись, йде далі. І тут усі просто-таки вибухають.

— Навіщо ми її підвозили? — обурюється емоційний Дмитро. — Вона — за мир! А ми — за війну?! Якщо ми харчі для армії везем, то значить ми за війну?! Так виходить?! Майдан їй нічого не дав! А що він тобі повинен був дати? Чи вам тут на Донбасі усі щось повинні?!!

Та жінка вже відходить далеко і не чує звинувачень на свою адресу. Зрештою, усі згоджуються, що вкотре спрацювало давнє волонтерське правило: ніколи не підвозьте невідомих, тим більше, із числа місцевих. Забобон — не забобон, але два розірваних скати, знаєте, наводять на роздуми.

Утім, варто зауважити, не всі мешканці сходу однакові. Це доводять люди із тієї ж Костянтинівки. За кілька хвилин біля нас зупиняється авто і один місцевий сам пропонує нам допомогу у пошукові автосервісу та гуми досить рідкісного номера. На наше щастя, найближчий шиномонтаж знаходиться просто на протилежній стороні вулиці. Його 26-річний власник виявляється напрочуд приємним хлопцем. Розповідає, що його бабця і дід — родом із Волині. А сам він хоча й живе на Донбасі, та завжди підтримував єдність України.

— Я бачив тих, хто пішов у ДНР. Деякі мої однокласники: один працював охоронцем, інший — таксистом. Пішли туди всі бомжі з міста, які були «шестьорками» на блокпостах. Коли прийшла українська армія, більшість із них потікали, зараз сидять десь у російських селах.

За півтори години нам міняють два скати і ми можемо продовжити свою так несподівано перервану подорож. Волонтери обмінюються із власником шиномонтажки номерами телефонів. Він на прощання щиро махає нам. Усе ж таки, не всі мешканці сходу однакові.

За півгодини ми доїжджаємо до околиці Костянтинівки і знаходимо потрібний нам завод «Х». А там — чимало земляків із Кобеляк, Чорнух, Полтави. Кобеляцьких тут — аж шість чоловік. Вони обіймаються із волонтерами, як із найріднішіми людьми. Один із них, зовсім юний хлопчина, багато усміхається. Розповідає, що кілька його бойових побратимів поїхали у відпустку і одружилися.

— Скоро і я поїду! На весілля? Звичайно, на весілля усіх волонтерів запрошу! Та ви і самі прийдете.

Хлопець приймає від Світлани замовлений бінокль, інші речі, разом із друзями забирає привезену «буржуйку». Поруч зупиняється «ЗІЛ» із військовими.

— О, волонтери! Звідки? Кобеляки?! А ми з Полтави! О, у вас яйця є! А можна нам? Та шоб я розбив — нізащо! — веселий хлопчина із закіптюженим обличчям звішується із кузова і обережно приймає лоток із яйцями.

Потім хлопці стрибають на землю, обступають приїжджих і по-доброму заздрісно поглядають на кобелячан: це ж до них приїхали волонтери.

Один із полтавських бійців, чорнявий високий юнак, у кількох словах описує найближчі перспективи майбутнього України:

— Тут переможемо, потім підемо Крим заберемо. А потім у Києві наведем порядок!

Хлопці кивають головою на знак згоди.

Обійнявшись на прощання із усіма земляками, їдемо на Дебальцево. Це — найгарячіша з точок, до якої нам потрібно дістатися завидно. І, бажано, вдень повернутися назад.

 

«Наш лейтенант узяв дві гранати і пішов на переговори із «сєпарами»!»

У Дебальцевому нас тепло зустрічає Віктор Кухарчук із Орлика та його побратими з батальйону «Волинь». Розповідають, що у них, переважно, тихо, хоча за кількасот метрів уже починаються позиції сепаратистів.

— А тут недалеко машина із сепаратистами стоїть! Пішліть, я вам покажу! — раптом пропонує один із «волинян».

Ми виходимо на пагорб. І метрів за сорок від окопів першої лінії бачимо залишки згорілої іномарки. Коли підходимо ближче, то на місці колишніх сидінь помічаємо якісь купки сірого попелу та шматочки… кісток.

— Це все, що від них лишилося! П’яні чи накурені були, під’їхали і почали по наших стріляти. Ну, хлопці і відповіли. Машина згоріла і «сєпари» разом із нею! Так тепер тут і стоять…

Про те, що у сепаратистів проблеми із режимом, у зоні АТО можуть розповісти не одну історію. Одну з таких пригадав Кухарчук.

— Їде наш танк із десантом на броні. Раптом із посадки виходить «тіло» із гранатометом «Муха» у руках. Пробує прицілитись, його хитає. Тоді починає махати рукою, мовляв, зупиняйся! Щоб він по нерухомій мішені міг стріляти. Танк зупинився, сепаратиста розстріляли, гранатомет забрали. Таке було.

Хоча наші хлопці спокійно говорять про смерть, та не скажеш, що війна зробила їх жорстокими безпринципними вбивцями, якими їх малюють російські ЗМІ. Вояки вважають, що завжди краще домовитися, ніж убивати.

— Місцевим «сєпарам» ця війна вже теж набридла, вони не хочуть воювати. Якби не російські найманці, не регулярні війська, тут би все давно затихло, — переконані бійці «Волині».

Далі хлопці розповідають схожу на легенду історію про перші перемовини із сепаратистами. Один наш лейтенант у перерві між обстрілами поклав до кишені дві гранати і пішов на ворожу сторону. На диво, його не вбили. Він порозмовляв із сепаратистами і повернувся живий-здоровий. Виявляється, під час переговорів сторони уклали джентльменську угоду: ми не стріляємо по вам, ви не стріляєте по нам.

— Два місяці це працювало. Якщо на «верху» договоритись не можуть, то на маленькій ділянці фронту завжди можна дійти згоди, щоб не вбивати один одного! Правда, потім на зміну тим «сєпарам» прийшли якісь російські козаки і сказали, що домовленості скасовуються.

Доки ми говоримо, десь за пагорбом чуються часті та звучні хлопки: один, другий, третій.

— Це що? — із цікавістю допитується колега-журналістка Юлія.

— Це матраци вибивають! — сміються бійці «Волині». За хвилину хлопки частішають і до них додаються інші, з протилежної сторони. — А це наша «отвєтка» пішла. Це 120-ті стріляють.

У хлопців дивним чином уживаються поруч війна і майже домашній побут. У облаштованій ними кімнаті відпочинку — тепло і затишно. На вході стоять кімнатні капці, аби не бруднити підлогу. А всі стіни кімнати обклеєні дитячими малюнками.

На згадку ми фотографуємось разом на фоні БТРу. Разом із полтавцями охоче стають волиняни та черкащани. Тут вони всі — земляки, українці. Хлопці проводжають нас до автобуса і тепло дякують волонтерам.

— Якби не вони, то ми б тут загнулися! — щиро зізнається Кухарик. І разом із товаришами бажає нам легкої дороги. А ми беремо з них обіцянку обов’язково повернутися цілими та неушкодженими.

Зворотній шлях видається довгим і виснажливим, хочеться швидше повернутися додому. Та ми через кілька годин заснемо вдома під теплими ковдрами у затишних будинках. А хлопці підуть у мороз стояти на блокпостах, по шість годин чергувати на варті, а, змінившись, засинати навіть під вибухи «Градів». Тому наші незручності, порівняно з їхніми, — ніщо. Звичайно, кожен із нас на схід із гуманітаркою не поїде. Але нам цілком під силу принаймні не забувати про хлопців, які воюють за нашу державу, і допомагати волонтерам, які є чи не єдиною ниточкою, що зв’язує бійців із рідною домівкою.

 

 

13-го листопада кобеляцькі волонтери Світлана Сергійко та Юлія Богун відвезли гуманітарну допомогу до Щастя. Згаданий у матеріалі Дмитро Михайленко із Харкова тоді передав бійцям 50 блоків цигарок, консерви і теплий одяг.

Кошти для вояків збирали білицькі школи № 1, 2, 3, 4, музична школа — 1090 гривень, дитячий санаторій «Ліщинівка» — 615 гривень. Продукти збирали жителі Свічкаревого, Червоних Квітів, Прогресу, Кустолових Кущів, Чапаєво, Дрижиної Греблі, Мотриного, Мар’янівки і Довгого Козельщинського району, Орлицька школа. Крім цього, 1 листопада на рок-концерті у Біликах Євген Козар (учасник АТО) зібрав для своїх побратимів 1646 гривень.

19-го листопада волонтери відвезли воякам продукти та речі, придбані за кошти, зібрані жителями Григоро-Бригадирівки та Солошиного: бінокль, термос, берці, 500 мішків. Фонд «Захисти Вітчизну» придбав бензопилу, яку передали Віктору Кухарчуку. Тамара Клименко та Євгенія Тернова зібрали воїнам необхідні ліки. Михайло Задорожний із Солошиного виготовив для бійців дві буржуйки. Патріотичні жовто-блакитні пов’язки для солдатів сплела учениця Кобеляцького НВК №1 Марія Фещенко.

На поїздку до Щастя автобус надала Ганна Кабак, пальне — Сергій Жук. Поїздку 19-го листопада забезпечили Іван Лещенко, який надав свій мікроавтобус та Володимир Стрюк, який заправив його пальним.












Автор: Володимир Паршевлюк
28 листопада 2014, 13:02 | Нові Cанжари | Суспільство



1. Біличанин / 30 листопада 2014, 15:38 Цитувати
22.Бусел
«За счет своих магнитных свойств, они будут притягивать снаряды тупой стороной.»

А мне кажется, эти магниты уже применили на украине - они уже притянули все что могли тупой стороной
2. шофер / 30 листопада 2014, 19:47 Цитувати
19.Кобеляки
«Ні, я не мав на увазі ПРШ ... Я так думаю про Яценюка ... ось насправді найбільші на сьогодні зло, нещастя і біда»
тобіш твоїми очима, ці двоє не одне і те саме - ага? Один із них цяця, а от інишй кака.. так?
3. Богдан / 30 листопада 2014, 19:57 Цитувати
23. Кобеляки /
«Звичайно, не знаю. І роздумую зовсім може й не мудро, а просто з жалю і горя за наших хлопців, за нашу землю. Сподівюсь, ні тебе, Богдане, ні когось іншого мої думки не образили?»

- Ти щось плутаеш, то земля тих, хто на ній живе – донечан, а її наші патріоти хочуть віддати всяким там байденам, маккейнам і т.п. Почитай у неті. А щодо образи, то чого мені ображатися. На ображених сам знаєш…
Мені просто жаль що ніхто нічого не хоче розуміти. Набери «КОБ» і почитай чи подивися, попробуй вїхати. Не кожному дано але може повезе.
4. Читатєль / 30 листопада 2014, 22:13 Цитувати
26.Богдан
« Набери «КОБ» і почитай чи подивися,»

Ось три ссилки (надіюсь адмін не видалить):
Посилання на media-mera.ru
Посилання на dotu.ru
Посилання на fct-altai.ru
5. Донжуан / 3 грудня 2014, 22:06 Цитувати
49.Гість
«49. Гість / сьогодні, 19:00 Вставити цитатуТут є тільки 2 варіанти або люди (а можливо і людина) з ніками "Богдан" і "Біличанин" або звичайні кремлівські тролі, які вже вирішили "воняти" навіть на таких, невеликих, місцевих сайтах або просто психічнохворі люди, як написав ГістьЯ "Это неизлечимо!!!)". По іншому пояснити фразу "Единственный противник такой войны - Россия." просто неможливо)»


А ти зберігай свої коменти, бо потім відмовишся, коли розвидниться. Може ж тебе не назавжди скалічило. Чи такий з дитинства?
6. Богдан / 3 грудня 2014, 22:16 Цитувати
Ненормативна лексика
51.Гість 1
«1. Гість 1 / сьогодні, 19:14 Вставити цитату   Коментар містить ненормативну лексику
Якщо "Богдан" і "Біличанин" дійсно з наших країв, то це вже проблема. Такі дебіли багато зла наробити можуть, навіть не зрозумівши нічого. Вони ж себе завжди правими вважають ("вїжаючими в глобальний розклад") і самими розумними.»


Вивчи «табличку множення» і ти розумнішаєш. Тобі ж нічого не заважає. Чи тобі ліньки?
Чи боїшся що тоді самому соромно стане.
Ти ще і демократа мабуть із себе корчиш, а хочеш щоб усі думали так як ти та ще й безграмотно.
7. Богдан / 4 грудня 2014, 21:07 Цитувати
67.Роб Боб
«67. Роб Боб / сьогодні, 15:17 Вставити цитату60. ..Але ту саму черешню і персики вирощують в більшості не на поберіжжі,там тільки продають,та і жителі Джанкого в сезон працюють немало на курортників.До речі,а що покращилось для жителя степового ,та іншого Криму?»


Не все ж відразу. І що ж ти рівняєш той рік коли Майдану не було і зараз. Краще те що буде стабільніше. А не як у нас. Хоча можуть і РФ завалить. Ну тоді всім п...ць.
Подивись он Девіда Дюка –американця, так він говорить: «Росія - останній шанс цивілізації».
8. Богдан / 4 грудня 2014, 21:13 Цитувати
67.Роб Боб
«Сумніваюсь,в мене також там живе дві тітки (Саки і Євпаторія),в літку вони здавали кімнатки пляжникам(крім цього літа),так вони кажуть ,що якраз два-три роки тому назад було краще,чим зараз.»


Твої тітки ж хочуть все на халяву. А там же є люди які й працюють. Що ти все міряєш курортним сезоном.
9. Богдан / 4 грудня 2014, 21:46 Цитувати
69.Бусел
«69. Бусел / Жду мекання тих, хто в лютому 2013 закидав мене хYями, коли я писав про те, що майдан стоїть за те, щоб україна стала колонією, а в українців було відібрано останнє. МИЗДОБУЛИ, ПЛЯТЬ.»


Ти їм нічого не поясниш вони ж зомбі і ні лікуватись ні вчитись не хочуть. Хоча можна ж просто все ОБІЦЯНЕ повертати на 180 градусів і буде вірно. Грос-мейстери ж не утруждають себе якимись складними комбінаціями а «розводят як котят», як колись Литвин казав. А патріоти корчат із себе гордих а гордості у них і напоказ немає. Так -ілюзія. Тому вони і вчити нічого не хочуть, бо втратять останнє – ілюзію.
Про них товариш Сталін давно говорив: «Они лучшие попутчики наших врагов и злейшие враги своих народов. А Гитлер говорив: только я и Сталин смотрим в будущее. Якщо хтось думає що Гітлер програв, то не факт. Він свою задачу виконав і є маса інфо що він спокійно дожив віку. А бабло хазяї Америки збили нормальне, німці он до сьогодні Ізраїлю платять і нічого сказати не можуть. Сталіна потім прибрали… ну і далі ми тепер бачимо воочію. Комедія пішла по новому кругу. Тепер по тій же схемі розвели дурних українців. Просто добре що Путін не дурак, і в Європі це розуміють, бо вже б 41-й повторився. Хоча ще не вечір.
Оце я написав і нібито нормальна людина повинна б зрозуміти, але для патріоти це як теорія Ейнштейна, кумекатиме рік і не дійде. Може це дійсно загадка якась, от я ніяк в це не в’їду. Для мене це не вирішена загадка. Підкажіть хто знає.
10. Гість 1 / 5 грудня 2014, 00:20 Цитувати
54.професор
«Тому казати "Росія - ворог" все ж неправильно.
Ворог - це і український, і європейський і ростійський олігарх. Але - не Росія. Так само, як і Україна - не ворог Росії. Нам намагаються задурити голови. що "росіяне - обмануті Путіним, думають, що всі ми фашисти".
А що ми думаєм про росіян? Що вони такі довірливі і обмануті? Що вони так радіють приєднанню Криму?

Та подивіться на себе, люде! Як Ви можете когось судити, коли самі вболіваєте під час гонок маршруток саме з СВОЮ маршрутку, а на матчі за СВОЮ команду.
Якби Україна зараз таким же способом приєднала собі Кубань, що б Ви думали?
Співчували росіянам?

Можливо. Та - не більшість. Майте чесність це для себе визнати.»


З цим згоден потрібно просто розрізняти поняття влада і народ...
11. Гість 1 / 5 грудня 2014, 00:22 Цитувати
Ненормативна лексика
55.Донжуан
«
А ти зберігай свої коменти, бо потім відмовишся, коли розвидниться. Може ж тебе не назавжди скалічило. Чи такий з дитинства?»

Палишся "Богдан" і "Біличанин", ой палишся) Таки дебіл, тролі ти розумніші...
12. Гість 1 / 5 грудня 2014, 00:31 Цитувати
70.Бусел
«Люди, що відносяться до Homo sapiens, перш за все задаються питанням: кому це вигідно? Так от, щоб не забиратись в хащі, війна на україні вигідна лише америці.А тупе псевдопатрійотичне кодло верещить УРА, думаючи що ЙОГО-то (такого правильно_укропатріотичного!) заокенські тварюки не утилізують!»


То не думки, а рефлекси, які таким деб..лам як ти ще з радянських часів прививали. Розуму ж свого немає. от і живите рефлексами. У всьому, що відбувається, "америку" винити) В першу чергу хто винен в цьому всьому - це Українська влада, яку ми (ще раз повторюю ми) обрали. Путін просто скористався "імпотентністю" нашої влади. І влада це фактично не тільки Сеня, петя, пастор, це і Паршевлюк (чи Павлюченко зараз), і Гиря, і Зінченко, і Красюк і інші...
13. Гість 1 / 5 грудня 2014, 00:34 Цитувати
Шкода, що такі всихічнохворі люди живуть серед нас.
14. Костович / 5 грудня 2014, 00:51 Цитувати
78.Гість 1
«Шкода, що такі всихічнохворі люди живуть серед нас.»

Вам заважають сусіди по палаті? Чи ваш лікар зменшив вам дозу літію?
15. Богдан / 5 грудня 2014, 06:12 Цитувати
Ненормативна лексика
76.Гість 1
«Палишся "Богдан" і "Біличанин", ой палишся) Таки дебіл, тролі ти розумніші»

Ніякого відношення до того урода "Біличанина" не маю,навіть серед вдаваних моїх однодумців є п...си.
16. Богдан / 5 грудня 2014, 07:03 Цитувати
[[ЦИТАТА|80|Богдан
Ніякого відношення до того урода "Біличанина" не маю,навіть серед вдаваних моїх однодумців є п...си.]]

От уже почали під моїм ніком писати. Так що "Біличанин" звини, то не я писав а якийсь диверсант - де – біл –патріота. Мабуть загострення у них, повнолуння зараз.
Вам же люди ссилки давали повчіться. В книжках «КОБ» і про вашу проблему є багато чого написано.
17. ТіпаБузина / 5 грудня 2014, 18:03 Цитувати
— Айварас Абромавичус (так по-литовски звучит широко известная фамилия Абрамович), Александр Квиташвили из солнечной Грузии и гражданка США Наталья Яресько. Последняя получила важнейшее кресло главы Минфина. Грузину достался Минздрав. Абрамовичу из Литвы — такое близкое ему по духу Министерство экономического развития и торговли (сокращенно — МЭРТ). Поздравляю вас, любители киевских Майданов! Вы стояли за ЭТО — за рабочие места для иноземных наемников в правительстве вашей страны. Да и не только вашей, но и нашей — страны, некогда принадлежавшей гордому народу казаков, попавшему, благодаря вам, в иноземное ярмо.

Это позор. Это нарушение Конституции Украины, прямо запрещающей занимать в правительстве должности иностранным гражданам. А то, что им поспешно, в НАРУШЕНИЕ ВСЕХ процедур, предоставили украинское гражданство — еще и циничное надругательство над законом. Ау, борцы с кнопкодавством в парламенте времен Януковича! Где ваша гражданская позиция? Или вы ее продали за пуховичок, купленный на деньги американских грантодателей? Квиташвили имеет такое же отношение к медицине, как я к торговле мандаринами. По профессии он историк. Специализация — "Новейшая история Европы и США". Если он оказался не нужен своей Родине, то какую пользу принесет нам? Абромавичус — бывший баскетболист, тренировавший когда-то университетскую команду штата Висконсин. Уж он-то погоняет "мячик" в Минторговли! Можно быть спокойным за состояние баскетбола в этом ведомстве. Наталью Яресько связывают с мером Львова Садовым. А так как сам Садовый — человек гражданина трех стран Коломойского, то сами понимаете, кто теперь у нас будет контролировать финансы. Кроме того, в послужном списке Яресько — работа в Госдепе США и экономическом отделе американского посольства в Украине.

Вот за это все безобразие и ГИБНУТ наши парни на Востоке в бессмысленной братоубийственной войне. Парни, которых послали туда, будем говорить прямо, ставленники Госдепа.
18. Читач / 5 грудня 2014, 18:31 Цитувати

[[ЦИТАТА|82|ТіпаБузина| Парни, которых послали туда, будем говорить прямо, ставленники Госдепа.]

Пиши ж і далі. Колись у "Правді" писали "американський імперіалізм - знаряддя в руках сіонізму"
19. ТіпаБузина / 5 грудня 2014, 18:47 Цитувати
Правда не правди не напише!!
20. Біличанин / 5 грудня 2014, 19:55 Цитувати
О чем писал Олесь Бузина ровно год назад:

ЕВРОЗВЕРИ: анатомия "проевропейского" беспредела.

Господа, это уже не шутки! Эти люди, эти откровенные кровожадные нацисты были в двух шагах от захвата Администрации президента! Эти люди сейчас под видом «евроинтеграции » готовят новые акции против органов власти, милиции, 18-летних юношей из внутренних войск. Эти люди готовы расстреливать, убивать членов семей, давить бульдозерами. Это – звери! ЕВРОЗВЕРИ!
И поразительно, что всего этого не видят наши правоохранитель ные органы! На третий день после бойни было объявлено о задержании лишь девяти подозреваемых в ее организации! А вы посмотрите, сколько там было штурмовиков с характерными свастиками и шарфиками футбольных клубов! Вы посмотрите, как в открытую они общаются между собой, призывая к свержению государственног о строя и к убийствам! Или это больше ненаказуемо в нашей стране?!
Порошенко снова выступил в роли «патриота»… Это ж надо было додуматься (!!!!) написать заявление в милицию на тех, кто пошел на штурм Администрации Президента… Ну, а про оппозицию нашу несчастную – без слез говорить нельзя. Абсолютно коматозный Кличко, Сеня-кролик, которому только моркови в руке не хватает, обкаканный Тягныбок… Кто-то там призывал «Комуняку на гиляку», а штурм администрации не перенес?»

Как причудливо тасуется колода. Всем доброго пятничного вечера.
21. Читатєль / 5 грудня 2014, 20:52 Цитувати
Про новий євроамериканський парламент України:
Посилання на youtu.be
22. Читач / 5 грудня 2014, 22:25 Цитувати
Генерал Коваль: АТО триватиме, поки сепаратисти не ЗАЛИШАТЬ територію України
Це, якщо по Фрейду, треба розуміти ТАК: доки останні донечани і луганчанин не звільнить землю для Байдена і К.
Так як вони з індіанцями робили. Лояльніших можуть залишити у резерваціях.
Додати коментар
23. Бусел / 6 грудня 2014, 12:51 Цитувати

Есть у меня один друг, давний. Православный, на Афон ездит уже 15 лет. Молится, причащается, посты держит. Жена, трое детей; ведет, в нашем понимании, практически святую жизнь. В этот раз он получил разрешение приехать на Афон к одному из трех монахов, которые предсказали крушение Януковича, раскол Украины и начало фактически гражданской войны. Тогда Янукович ним не поверил, не захотел менять принципы своего правления, ну а результат вам известен.
Так вот, три дня назад мой друг вернулся с Афона. Друг рассказал мне следующее. Монах, у которого он был, находится полностью в затворе, общается через служку. На вопрос об Украине подвижник сказал, что Пасха в Украине была светлой, был шанс восстановить мир и объединить страну. Троица была залита кровью и кровь эта была невинна.
«А что будет дальше?» – спросил мой друг. Монах внимательно на него посмотрел и тихо ответил: «А РОЖДЕСТВО У ВАС БУДЕТ ЧЕРНЫМ». Не успел мой друг еще открыть рот, чтобы переспросить точнее, не веря своим ушам, как старец его опередил: «Ты можешь тысячу раз меня переспрашивать, но получишь такой же ответ – «А РОЖДЕСТВО У ВАС БУДЕТ ЧЕРНЫМ».
Мой друг из Киева. Выводы, уважаемые соотечественники, делайте сами.

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.