«Туди загнали, а назад — хоч рачки лізь»

Демобілізовані солдати, аби доїхати додому, звертаються за допомогою до волонтерів.
Про такий випадок повідомив житель Біликів Микола Педченко, який 15-го квітня з пригодами повернувся додому. Ось що він розповів:
— Можливо, я б і промовчав. Та скрізь читаєш і чуєш, що демобілізованих воїнів зустрічають як героїв, із почестями. А я згадую, які матюки гнув наш товариш із Миргорода, коли його, як і нас, буквально покинули напризволяще в Полтаві під облдержадміністрацією. По нас то з Кобеляк таки приїхали. А він залишився сам, у чужому місті, без копійки грошей. От і виходить, що туди нас загнали, а назад — хоч рачки лізь (туди — це в склад 16‑го батальйону тероборони «Полтава» — ред.).
Микола Педченко був мобілізований до армії 28 квітня 2014-го року. Служив у складі згаданого батальйону, який увійшов до 92‑ої бригади Збройних Сил України. Службу хлопці проходили у Богданівці, Чугуєві, останні кілька місяців — поряд із населеним пунктом Райгородка, що у Луганській області. На Луганщині вони охороняли блокпост, який знаходився неподалік лінії вогневого зіткнення.
— Про нас навіть у полтавській газеті писали, як ми переправляли дідуся і бабусю до доньки, котра живе «під сєпарами», — згадує Микола.
14 квітня 2015-го року Микола Педченко дізнався, що їх демобілізують. Про демобілізацію повідомили ще 8-го квітня. Але точної дати хлопці не знали.
— Ми одразу підійшли до комбата і спитали, як добиратимемось додому. Він сказав, що все буде нормально. Але нічого конкретного не повідомив. Я почав нервувати. Хоча по закону нас мали відвезти прямо додому, — розповідає Педченко.
А далі розпочалась справжня епопея із повернення додому. Автобус, наданий військовою частиною, довіз уже колишніх солдатів лише до села Башкировка, що в Харківській області. Потім вони сіли в «Газель», яка повезла їх у Полтаву. В обласному центрі солдатів залишили під стінами облдержадміністрації. Далі кожен мав вирішувати власні проблеми самотужки.
— Уявляєте наш стан? Фактично, як собак непотрібних покинули, — обурюється Педченко. — Це ж добре, що у нас Свєта Сергійко є. Я, як відчував, що проблеми будуть, ще з Райгородки їй подзвонив. Кобеляцькій волонтерці Світлані Сергійко довелось включатися і в процес доставки додому демобілізованих бійців. За словами Миколи Педченка, волонтери, а з ними і місцева влада, спрацювали досить оперативно. До нього кілька разів телефонувала голова Кобеляцької РДА Таміла Шевченко. Вона сказала, що контролює ситуацію і всі вихідці з Кобеляцького району без проблем доїдуть до своїх домівок. І, дійсно, Педченка та його товариша, який живе в Бутенках, у Полтаві зустрічала білицький селищний голова Ірина Чорна. А вже в Кобеляцькому районі за побратимом приїхав автомобіль, котрий надіслав бутенківський сільський голова Микола Скрильник.
Розповівши свою історію, Микола Педченко резюмував:
— Не маю бажання нікого особливо критикувати. Але хочу, щоб всі зали, як нас із армії проводжають. І подякувати Світлані Сергійко й іншим волонтерам.
Голова Кобеляцької РДА Таміла Шевченко так прокоментувала подію, про яку розповів Педченко:
— Мені зателефонувала і розповіла про проблему волонтер Світлана Окань. Я одразу ж передзвонила Олегу Пруглу, який на той момент був заступником голови Полтавської облдержадміністрації. Він пообіцяв посприяти в тому, щоб хлопці доїхали до Полтави. Зрештою, так і сталося. А далі вже ми знайшли транспорт і розвезли кобеляцьких солдатів по домівках. Щодо того, що не всіх зустрічали в урочистій обстановці. Зрозумійте, ми ж не завжди знаємо, хто і коли приїде. Але поздоровимо із поверненням додому всіх, без виключення. Спеціально для цього 24-го квітня в будівлі районного Центру дозвілля і культури відбудеться урочистий захід. Початок о 13-ій годині. А потім у парку Піонерському посадимо дубову алею.
Між тим, згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію» від  14 січня 2015-го року, обов’язок доставити демобілізованих до місця перебування (проживання) покладений на органи Міністерства оборони, МВС, СБУ та Прикордонної служби. Тобто, у цьому випадку довезти додому Миколу Педченка та інших колишніх солдатів мали офіцери батальйону «Полтава» або 92-ої бригади.