Хто у вагон для некурящих?
Одразу попереджаю, що ця стаття побудована на суб’єктивних авторських судженнях із певною долею іронії, самолюбування і недосконалих спробах проведення «геополітичного» прогнозування у масштабах ще існуючого адміністративно-територіального устрою Кобеляцького і Новосанжарського районів. Тому людям закомплексованим краще далі не читати, а продовжувати дивитись телевізор і заглядати в рот іншим закомплексованим людям, яким платять гроші за те, що вони «розводять» інших людей.
Нижче піде мова про процес добровільного об’єднання громад.
Для початку — коротенький екскурс в історію. Відповідний закон, який регламентує основні положення і принципи добровільного об’єднання громад, був прийнятий 5 лютого 2015 року. Одразу потрібно відзначити, що він був сприйнятий у суспільстві, м’яко кажучи, неоднозначно. Точніше, більшій частині громадян було відверто «по барабану». Їх і зараз мало цікавить цей закон. Який, до речі, є ледве не єдиним реформаторським проектом української влади, що, нехай і повільно, але впроваджується у життя і дає користь більшості пересічних українців. Яка користь? Усе дуже просто: на місцях стає більше грошей, а центри прийняття рішень, у тому числі і розподілення коштів, наближуються до людей. Простий приклад: раніше для того, щоб будувати хоча б ті ж тротуари у райцентрах, міському голові доводилось би узгоджувати свої дії із головою РДА. А при впровадженні ще більш вартісних проектів, «добро» б давали із області. І від якогось нікому невідомого чиновника, від його настрою, від того, скільки горілки він випив учора, залежало благополуччя сотень, якщо не тисяч людей. Так було скрізь, у тому числі і в Кобеляках. Крім того, якщо міський чи сільський голова потенційно несли відповідальність перед громадою або залежали від її волевиявлення на виборах, то ні голова РДА, ні голова райради, не кажучи вже про анонімних чиновників із Полтави, від усього цього були незалежними.
Тільки-но закон був прийнятий, як у друк вийшли дві редакційні статті на тему об’єднання громад. Вони називалися «Чотири райончики» та «Чому ґвалт учинився». Судячи з коментарів, їх автори негативно поставилися до ідеї створення нових громад. Дехто навіть радив повернутися до теми і перечитати їх через рік. Ну повернувся, ну перечитав. Перечитав і зараз. Що, не збувається прогноз? Так, у термінах не вгадав, визнаю. Реформа йтиме значно довше, аніж кілька місяців. Але ж не настав і Апокаліпсис, яким лякали противники цієї реформи. Новостворені громади таки розвиваються, ба, їх навіть не «кинула» держава. І землю у селян не забирають. Тут, до речі, зовсім цікаво. Дехто із прихильників теорії змови «вангував», що громади об’єднують для того, аби позбавити селян землі. При цьому прикладами і зрозумілими аргументами ні себе, ні інших не обтяжували. Хоча можна було просто звернутися до тих же фермерів чи сільських голів і вони б розповіли, як їх місцеві землі запросто «дерибанять» чиновники з Полтави. А громада на це немає жодного впливу.
Проти об’єднання громад виступили і посадовці. Особливу активність виявили тодішні керівники та їх радники із районної ради. Вони виступили із закликом зберегти «єдіний і нєдєлімий» Кобеляцький район. А точніше — власні посади і вплив у «нєдєлімому». Заради цього навіть приїжджих клоунів із Києва запрошували. Це вже зараз дехто із тих же посадовців тієї ж райради беруть суперактивну участь у створенні Кобеляцької міської громади. Півтора роки тому рвали «тєльніки» за збереження, а зараз активно «хоронять» Кобеляцький район. Ех, шкода, що не всі ті події ми на відео знімали. Було б прикольно показати мімікрію у дії. Та Бог із нею. Кожен пристосовується, як може.
На старт, увага, марш!
Ще у 2016‑му ми повідомляли про початок процесу створення Бутенківської громади. Та не встигли всі «відійти» від похмілля після «празників», як стало відомо про рішення кунівських депутатів об’єднатися із Кобеляками. Досить дивно із огляду на той факт, що перед тим у Кунівці кілька разів дарували гарбуза сватам і від Ісипа, і від Копельця. Але таки знайшов ключики Олександр Олександрович до сердець і умів кунівських обранців. Що тут скажеш: вміє чоловік. Не інакше, як курси гіпнозу закінчував. Та й із моментом після празників угадав.
Отже, процес пішов. Хоча і Бутенкам, і Кобелякам потрібно пройти певну бюрократичну процедуру. І їх повинні ще «благословити» у облдержадміністрації та Кабміні. Але перший крок зроблений.
Теоретично, обидві нові громади повинні суттєво виграти. Їх бюджети різко зростуть після того, як держава віддасть їм частину податків і заохотить із Фонду регіонального розвитку. Чи виграють від цього жителі Дрижиногреблянської та Кунівської сільрад? Згідно теорії, так. Адже більше грошей перепаде і на розвиток їх територій. Та дрижиногребляни вирішили підстрахуватися, заключивши із Бутенками договір. Адже слова словами, а письмові зобов’язання таки краще. Напевне, підпишуть якийсь документ і Кобеляки з Кунівкою. Це було б правильно. Щоправда, ті, із місцевих жителів, хто сподівається на якісь посади у новій громаді, можуть бути з часом дуже розчарованими. Кобеляками і донині бродять із десяток безробітних, які розраховували на «теплі місця» при новій владі. Та й взагалі, плинність кадрів у нинішній міськраді різко активізувалася. Міняються всі: від бухгалтерів до сторожів. Але не це головне.
А головне, на мою думку, що в обох нових громадах нарешті з’явиться конкуренція у боротьбі за владу. Особливо це стосується Кобеляк. Можна не сумніватися, що у виборах на голову нової громади братиме участь нинішній міський голова Олександр Копелець. Уже заявив про готовність балотуватися Анатолій Шкарбан. Швидше за все, побореться і голова РДА Таміла Шевченко. Називають і прізвища інших відомих та авторитетних людей. Щоправда, уже відомо, що у виборах не братиме участі екс-міський голова Олександр Ісип. Він заявив про це у телефонній розмові, відповідаючи на пряме запитання. Олександр Михайлович сказав:
— Я вітаю міську і кунівську громади із цим рішенням. Шкода, що це не відбулося хоча б роком раніше. Думаю, що тоді стартові позиції для розвитку громад були кращими. Та, у будь-якому разі, добре, що громади почали процес об’єднання. Щодо майбутніх виборів голови громади, то я за цю посаду боротися не буду.
Але й без Ісипа конкуренція існує. При цьому — справжня, а не така, як у Верховній Раді чи під час боротьби за головне крісло країни. Там що Пеця, що Йуля, що Алєжка чи Віталька будуть при владі, нічого не зміниться. Вони ж їдять із одного корита. Народ, який продається за сахарь чи жменю пігулок, завжди вибере злодіїв або бевзів. Га, народ? Неправду кажу? Забули, як на минулих виборах окуляри та пігулки роздавали? А ви за них голосували.
На місцевих виборах голоси купляти теж будуть. Але у менших масштабах. Немає сенсу, бо потім вкладені кошти можеш не «відбити». Тому ми можемо сподіватися на змагання програм і світоглядів, а не на банальний торг.
Геополітика районного масштабу
А на десерт — трішки містечкової геополітики. Нагадаю, що, згідно з цією наукою, вирішальну роль у розвитку тієї чи іншої території відіграє її географія. І спробую геополітизувати ситуацію у Кобеляцькому і сусідньому Новосанжарському районах, зважаючи на їх участь у процесі об’єднання громад.
У Кобеляцькому районі вже чітко визначені певні лідери. Кобеляки і Бутенки увімкнулися в процес і неминуче виграють. Причому саме Бутенківська громада у найближчі п’ять-десять років може зайняти чітко окреслену лідерську позицію. Адже на її території є залізниця, і перехрестя двох доріг державного значення. А в Кобеляках, якщо вірити обіцянкам української влади, до 2021 року такої дороги не буде. Тому саме Бутенкам буде легше запросити хоча б якогось інвестора із більш-менш серйозним проектом. Інфраструктура дозволяє.
Південь Кобеляцького району, швидше за все, залишатиметься депресивним регіоном. Там ніхто громад створювати не бажає, доріг там немає. А для сучасного сільського господарства непотрібна велика кількість робочої сили. До речі, ті ж наймані робітники можуть їздити на роботу на автомобілях із Кобеляк та Бутенок, де є освітлені вулиці, централізоване водопостачання, будуть дороги і тротуари, а влада надає чи надаватиме повний набір послуг.
Окремо про Білики. Біличанам потрібно молитися на світовий ринок цукру. Адже, якщо ціни на ньому впадуть, то місцевий завод, швидше за все, закриється. Молококонсервний, зважаючи на кількість корів в Україні, уже не відновиться ніколи. Дуже ймовірно, що припинить свою діяльність підприємство з вирощування свиней (хоча це — не факт, судячи із розвитку подій навколо «Сільських традицій»). І що тоді? А тоді Білики швиденько перетворяться на екологічно чистий… хутір. Не маючи роботи, люди будуть виїжджати. Адже мрії декого із біличан про курортне селище не здійсняться ніколи. Відкрию для них секрет: у світі існують кілька десятків тисяч курортних селищ із кращим кліматом і вже готовою інфраструктурою. І найбільше грошей там залишають німці, англійці і росіяни. Поїдуть вони у Білики? Ага, хіба що у страйкбол грати на розваллях підприємств.
Не можна не згадати про Нові Санжари. Що у самому селищі, що у районі процес об’єднання громад фактично помер, так і не народившись. Це видається досить дивним, адже цей регіон у Верховній Раді представляє цілий член цілого підкомітету комітету з регіональної політики та місцевого самоврядування, почесний батько Нових Санжар і зовсім не мільйонер Андрій Река. Він же навіть у Кобеляки приїжджав і «з бамажки» про закон щодо об’єднання розповідав. Ледве не батько реформи. А його, як би то толерантніше сказати, ні, не ставленики, а однодумці, рекину реформу в життя запроваджувати не поспішають.
Хоча, можливо, тут усе відбувається звично для української політики, коли говорять одне, думають про інше, а роблять… І нічого не роблять, бо від роботи коні дохнуть. Натомість у Санжарах замість децентралізації роздільним збором сміття займаються. Га, новосанжарці, із 1 січня сміття по пакетиках розкладаєте? Скло — окремо, папір — окремо? Що, ні? Невже надурили німецьких партнерів із Despro? Не може такого бути? Невдовзі приїдемо і знімемо сюжет про передовий досвід Нових Санжар із роздільного збору сміття.
Знову збився із теми. Про що я? Ага, про об’єднання громад по-новосанжарськи. Чому ж таки не виконують завіти великого Андрія Реки і не об’єднуються? І він сам говорить то про одну новосанжарську громаду, то про три?
Висловлю припущення, що тут теж географія вирішальну роль грає. Новосанжарщина, як відомо, у своїй землі має дещо цінніше, аніж банальний гумус. А володіти газом і продавати його набагато вигідніше, аніж орати і сіяти. Гроші «капають» щодня. І гроші — величезні, адже ніхто собівартості того газу не знає.
І от сидить справжній господар району собі тихенько і спостерігає, як карта ляже. Дадуть громадам право землею розпоряджатися і ренту із корисних копалин отримувати чи ні. І як тільки дадуть, то процес об’єднання громад у Новосанжарському районі різко прискориться. А ідеальним варіантом для олігархів районного масштабу буде схема «один район — одна громада». Ось тоді Якович по-справжньому розвернеться. Уявляєте, яка перспектива перед чоловіком відкриється? Скільки неоформленої землі в районі, а скільки в надрах нафти і газу! І всім цим керує один чоловік. А завадити йому можуть або інші серйозні чоловіки (мова, безумовно, не йде про тих пахоликів, які зараз у президіях щоки надувають), або створення на території Новосанжарського району інших самостійних громад, якими він не зможе керувати.
А тепер — критикуйте
Ось такі прогнози, така аналітика. Я думаю, поки що у вагон для некурящих встигають ускочити лише Кобеляки і Бутенки. Усі інші курять збоку. У принципі, в цій ситуації, що склалася нині, зрозуміти можна хіба що представників Підгорянської та Сухинівської рад. Їм надзвичайно пощастило. У них на території розташовані по три АЗС, із яких ради отримують значні надходження до бюджетів. І, увага, на території обох рад немає ні шкіл, ні лікарень, ні дитсадків, тобто, утримувати нічого не потрібно. Теж мрія в реалії: гроші є, а витрачати їх нікуди. Тому Сухинівка і Підгора будуть пручатися об’єднанню. І навіть розвиватися. Як розвиватимуться і об’єднані громади. А всі інші нервово куритимуть бамбук.
На чому основані ці судження? Знову ж, усе дуже просто. Кілька років тому всі органи місцевого самоврядування в рамках першого етапу децентралізації отримали більше коштів. Але зараз цей резерв вичерпано. Більше грошей, отже, й можливостей для розвитку, вони вже не отримають. Якщо не об’єднуватимуться. А якщо не відбувається розвиток, то альтернативою йому є лише деградація. Не я придумав, закони діалектики такі.
А тепер — критикуйте. Це теж добре. Критикуєте, значить читайте і думаєте. Це — розвиток. Саме для цього й була написана ця стаття. А чи збудуться мої прогнози і чи були правильними міркування, дізнаємося не пізніше аніж через два роки. А, можливо, і через рік. Тоді вже будуть відомі результати роботи нових громад.
Якщо ви помітили, у цій статті не згадана Царичанська громада. Справа в тому, що там процес об’єднання практично завершений і нам залишається лише повідомляти про успіхи чи невдачі царичан.