Так що ж відбулося у селі Лісному?

У минулому номері «ЕХО» була надрукована стаття під назвою «Хлопчика рятували одразу від чотирьох собак». У ній описувався випадок, який кілька днів тому стався у маленькому селі Лісне, що на території Сухинівської сільської ради. Нагадаємо, що 13 січня хлопчик постраждав від нападу собак. Після виходу статті до редакції звернувся житель Лісного. Він вважає, що оприлюднена інформація не є повністю достовірною.

Чоловік, назвемо його Руслан, зателефонував до редакції і запропонував:

— Давайте зустрінемося і я розповім, як там усе було насправді. Я розумію, що вашому кореспонденту інформацію надавали поліцейські. Але ж, нехай говорять правду, а не лише те, що їм розповіла мама постраждалого хлопчика.

Ми зустрілися. І Руслан розповів свою версію тієї події. Він підтвердив, що 13 січня у його двір зайшов хлопчик, щоб привітати з черговим новорічно-різдвяним святом. Але зазначив:

— От тільки було це не о 16:30, як ви написали, а о 17:30. Вважаю, що це принципова деталь. Бо в цей час уже стемніло. Дійсно, перед цим за кілька днів до нещастя хлопчина із сестричкою вже приходили до нас. Було це так. Я виглянув у вікно і побачив, що діти ходять від двору до двору, вітаючи господарів із святами. Набрав на мобільний їх маму і запросив, щоб дітки прийшли й до мене. Своїх собак, а їх у мене дві, а не чотири, я закрив у вольєрі. Усі в селі знають, що в мене у дворі собаки. Знали про це і діти, і їх мама. Крім того, наголошую на цьому, на паркані давно прикріплена табличка з попередженням про собак. А двір від вулиці загороджений міцним парканом. Дітки зайшли, привітали, я дав їм грошей і запросив приходити ще. Це було, я це підтверджую.

А ось 13 січня, події, за словами Руслана, розгорталися не так, як було описано у попередній статті. Він говорить, що на той момент його взагалі не було вдома. Чоловік каже:

— Діти самі зайшли у двір. А їх мама у цей час була десь поряд. Вона могла б до мене передзвонити, знаючи, що у дворі собаки. Та не зробила цього. У результаті собаки напали і покусали дитину. Мені про це розповіли по телефону. Я одразу все покинув, хоча був зайнятий, і прилетів додому. Везти хлопчика у лікарню не відмовлявся. Я запропонував це зробити його матері. Вона ж сама має автомобіль, який, наскільки мені відомо, був поряд. Та я й повіз би, якби було потрібно. Але поки думали, що і як робити, мама із хлопчиком кудись зникли.

Чоловік говорить, що пропонував тисячу гривень для оплати невідкладної медичної допомоги. Про виплату більшої суми, поки що говорити відмовляється. Він заявляє:

— Я пропонував одразу допомогти. По-людськи, як кажуть. Хлопчик же постраждав. Хоча, на мою думку, моєї провини у цьому немає. Собаки теж не винні. Вони у своєму дворі, вони свою роботу виконували. А от куди мама хлопчика дивилася? Зараз із мене вимагають гроші на лікування. А я й кажу, мовляв, не хочете по-людському, то буде по закону. У мене теж адвокат є. Вирішить суд, що я винен і маю хоч і сто тисяч заплатити, заплачу. Але непотрібно завчасно із мене якогось лиходія робити. Оце й із вами говорю для того, аби описали, як все було. А то мені дзвонять знайомі і питають, що я натворив. А, може, то не я натворив, а мама за дітьми не дивиться?