«Зубні» історії про пацієнтів

9 лютого — Всесвітній день стоматолога. А, що об’єднує всіх стоматологів світу? Звичайно ж пацієнти, які сподіваються на милість лікаря: щоб було якісно і, головне, не боляче.

Спеціально для «ЕХО» кобеляцькі стоматологи з багаторічним стажем розповідають про своїх пацієнтів.

Світлана Миколаївна Богданова, стоматологічною практикою займається 26 років:

«Бувають випадки, коли пацієнти втрачають свідомість. Реактивність організму у людей нестала. Причиною може бути емоційний стан людини або різні алергічні прояви. До цього ми вже звикли. Якщо пацієнти сильно панікують перед візитом до стоматолога, ми рекомендуємо приймати заспокійливі ліки. Людей, які панікують, відрізняю одразу — у них, коли вони сідають у крісло, колір обличчя стає «аристократичним». Зазвичай пацієнти приходять лікуватися, коли відчувають гострий біль і вже потрібно надавати допомогу. Пацієнтів можу охарактеризувати відповідно до їх темпераменту. Як приходить сангвінік, наче йому все дивно і смішно. А коли меланхолік — всього боїться, такого пацієнта хоч заспокоюй, хоч ні, однак особливості нервової системи беруть своє. Проте головне, щоб пацієнт довіряв лікарю.

Світлана Леонідівна Павлова, стоматологічною практикою займається 14 років:

«Був серед моїх пацієнтів один дідусь. На прийом завжди на 3–4 години раніше приходив. Сяде й сидить. Я запитую, чому він так рано прийшов, а він говорить: «Дитино, я сиджу дома сам, бабуся в мене вже давно померла. Я оце думаю, може хоч тут жінку собі придивлюся». Так і не знаю, чи йому трапилась якась. Інший чоловік восени сидів у черзі, а потім десь пропав. Коли дивлюсь у вікно, а він у садибі поприбирав, повигрібав, поскладав цеглинки. ..Також згадую часи Помаранчевої революції. Тоді людям було про що посперечатись, іноді вони так захоплювались дискусіями, що й не помічали, як їх черга приходила. Пацієнти різні бувають. Проте свідомість ще ніхто не втрачав (стукає по дереву — авт.). А є і взагалі такі, що в кріслі засипають, доки я зуби лікую. Ми пацієнтів своїх любимо і бажаємо, щоб зуби у них не боліли.»

Про одну пацієнтку

Одного разу жінка вирішила полікувати зуби. Чому одного разу? Бо до цього вона панічно боялась людей у білих халатах, які лізли до її рота. Але, коли вже, майже, не залишилося жодного здорового зуба і їсти було нічим, жінка одним махом хотіла позбутися старих дірок. Вона була готова заплатити багато, але, щоб більше до зубного питання не повертатись. Кобеляцьким стоматологам панночка чомусь не довірилась. Вирішила поїхати в обласний центр до дорогої приватної фірми. Тож, назбиравши кілька сотень доларів, жінка гайнула до Полтави. Хотілось їй мати «нові» зуби швидко і безболісно. Починався процес лікування так, як вона і хотіла: поряд дорога апаратура, медсестри бігають навколо і симпатичний стоматолог усміхається та прохає відкрити рота. От тільки жінку турбувала одна проблема — було боляче. Дуже боляче. З кожним зубом біль зростав, і вона була ладна залишитися взагалі без зубів, аби тільки це все припинилось. Тож однієї миті пацієнтка схопилась, встала із дорогого крісла і крикнула: «Досить!»

Але лікар-стоматолог вже був готовий до такого повороту. Він дав наказ своїм помічницям прив’язати жінку до крісла. І продовжив «зубні тортури». Біль не припинялась. Оскільки руки в пацієнтки були прив’язані, вона почала плюватися на стоматолога.

У когось ця реальна історія викличе посмішку, а хтось зітхне з острахом. Стоматологи радять не занедбувати свої зуби і вчасно лікувати, і тоді з вами ніколи не трапиться подібна історія. Зі святом лікарів вітають їх здорові і усміхнені пацієнти.