Падав сніг...

Напевне, практично всі знають дитячий віршик авторства Платона Воронька. Це той, де:

Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.

Початок нинішньої зими видався таки щедрим на сніг. Нападало такого, що всім котам планети Земля вистачить. Дітям це звичайно додало позитиву. Погода для довгих новорічних канікул — краще не придумаєш. Тут тобі і санчата, і лижі, і можна просто в кучугурах снігу повалятися.

У дорослих побільшало клопотів. Особливо у працівників комунальних та дорожніх служб. Та й звичайним обивателям довелося добряче помахати лопатами, щоб розчистити стежки у дворах і поряд з ними.

Та приніс снігопад і свій позитив. Думаю, що чимало земляків бачили, а то й самі брали участь у тому, як українці допомагали один одному. Той чистив сніг біля двору стареньких сусідів, які самі не в змозі це зробити, інший штовхав машину сусіда чи зовсім незнайомої людини, що застрягла в заметі. Екстремальна погода примусила думати не лише про себе, примусила допомагати і ближнім, і дальнім.

Природа — вона максимально об’єктивна. Вона просто є така, як вона є. І вона у своїх екстремальних проявах примушує ставати об’єктивними людей. Чомусь, я думаю, що, виштовхуючи чиюсь машину із снігової кучугури, ті, хто допомагав, не думали, за кого голосуватиме власник автомобіля, коли він святкує Різдво, до якої партії чи конфесії відноситься. Передаючи один одному лопати чи термос із чаєм, водії фур, що застрягли в довжелезних «корках» посеред степу широкого, не питали «А ти за Порошенка чи Тимошенко?». Більше того, думаю, що допомагали б і тому, хто за Путіна.

Тому що в такі дні, у такі моменти люди стають справжніми. Із голови миттєво вивітрюється весь той бруд, яким щоденно засмічують мозок політики, засоби масової інформації, а то й самі люди один одному. Адже не будеш справжнім, поділиш тих, хто поряд, на друзів чи ворогів, то неминуче втратиш. А то й взагалі загинеш у сніговому заметі. Або загине той, хто поряд.

Менш важливими стають і понти. У степу, у переметах і на морозі вже не є принципово, хто яку посаду займає, на якій машині їздить і скільки грошей на банківському рахунку має. Залишається лише спільна боротьба за виживання, у якій гроші, мандати чи величина «джипа» ролі не грають.

Потім дороги почистять, морози переляжуться, кожен відчує себе в безпеці. І почнеться по-новій. А ти за кого? А ти знаєш, хто я такий? І кожен одразу заволодіє монополією на істину, знатиме, як всім врятувати Україну, грати в футбол і так далі, і тому подібне.

А істина — вона проста, як той дитячий віршик: кидати сніг, варити борщ і допомагати тим, хто в біді.

Веселих свят усім! Незалежно від віку, статі, конфесії чи політичних поглядів.