Лучки — більмо на оці влади

Читаючи з запізненням на 10 днів районну газету «Колос», так і хочеться знайти знайоме до болю, рідне слово «Лучки». Здається, сама назва випромінює «луч» світла, тепла, надії на краще життя. В номері від 13 лютого знаходимо кілька слів: «У найбільшому сніговому полоні опинились Лучки». І більше жодного слова.
Майже 10 діб люди були відірвані від світу, замело обидві дороги до села. Спочатку ділилися хлібом, згодом — борошном. Кожен день просили Бога, щоб хоч електрика витримала цю снігову навалу (було 2 пошкодження електромережі — полагодили своїми силами), бо село залишилось би не тільки без світла і води, а й, частково, без тепла.
Опустіли полиці магазинів, закінчились медикаменти в медпункті. Від сильних снігопадів завалився дах та задня стіна в комунальному будинку. Слава Богу, обійшлося без жертв, але три сім’ї залишились без житла. Щоб прогорнути дороги, односельці неодноразово збирали гроші. Затратили 1100 гривень, не дивлячись на те, що люди в нашому селі живуть за рахунок зданого молока та пенсії. А, як зрозуміло з вищесказаного, молоковоз не зміг приїхати і розрахуватися з людьми за забране (за 2 тижні) молоко. Пошта теж не довезла до села пенсії.
Хто знає, коли б нас звільнили зі сніговому полону, якби не дзвінки до районної влади про те, що в селі знаходиться тяжкохворий з високою температурою. Його 8 діб не могли вивезти з села (зараз людина знаходиться в райлікарні у тяжкому стані). На наш крик про допомогу відгукнулись керівники агрофірми «Лан» та «Добробут», які орендують наші паї. Також не покинули своїх односельців напризволяще сільський голова Олександр Вусатий та приватний підприємець Володимир Костяк. Вони всіма силами намагались знайти можливі виходи із ситуації, що склалася. Але з кожним днем все тяжче й тяжче стає виборювати повноцінне життя нашому селу. Ось уже кілька років районне керівництво намагається закрити нашу сільську школу. І ми, з допомогою газети «ЕХО», хочемо запитати в депутатів райради, а особливо, у Світлани Грінько, яка (як нам здалося після спілкування з нею) найбільше наполягала на закритті школи, — де б зараз навчались наші діти??? Адже дорогу до Світлогірського, куди хотіли підвозити наших учнів, замело після першого ж снігу, ще на початку зими. І її до сьогоднішнього дня ніхто й не збирається прогортати. Мовляв, до літа сама розтане. Через це рейсовий автобус «Світлогірське-Полтава» не заходить у село. Студентам, які навчаються в Полтаві, хоч на крилах лети додому. А хворі люди, щоб добратися до лікарні в Світлогірському, всю зиму долають відстань (через Просяниківку) в 35 кілометрів, замість звичних 15.
Але і на цьому наші біди не скінчились. Не встиг завершитись перший тур президентських виборів, як село облетіла шокуюча звістка про звільнення начальника Лучанського відділення зв’язку і закриття самої пошти. Залишають нам одну листоношу для обслуговування понад 200 дворів. На наше запитання про закриття пошти, в районному відділі зв’язку відповіли, що вони хочуть провести експеримент з впровадження пересувної пошти. Люди добрі, чому знову Лучки? Наше відділення зв’язку хоча і невеликий прибуток, але ж дає. Не минуло ще й року, як силами та коштами громади зробили капітальний ремонт приміщення пошти. На чому ж хочуть зекономити? На пенсіонерах, які змушені будуть і в негоду, і в мороз чекати десь посеред села на ту машину? А як треба буде терміново послати телеграму або грошовий переказ, що тоді робити?
Ми вже, мабуть, не здивуємось, коли нам в майбутньому запропонують закрити спочатку медпункт, а потім і саму сільраду. Що чекає нас, жителів села, в майбутньому, коли про нас вже й згадувати не бажають? Село, мовляв, віддалене. І ми, як більмо на оці, якого кобеляцька влада ніяк не може позбутися!
Але здаватись ми не збираємось. І, дякуючи нашій дружній громаді та сільським активістам, ми будемо відстоювати пошту, як відстоюємо вже не перший рік свою рідну школу. І хочеться сказати своїм односельцям, що ми зможемо все подолати, коли будемо дружними, добрими і справжніми господарями в своїй оселі. Як в маленькому селі, так і в країні, повинен панувати порядок. І будемо сподіватись, що знайдеться такий спонсор, який буде зацікавлений не тільки в прибутках від наших паїв, але і в добробуті жителів та процвітанні нашого, колись славного, села Лучки.

Подобається    0