Вранці проснувся, а земля вже не твоя
Процес передачі у власність земель сільськогосподарського призначення виходить на фінішну пряму. Рілля вже давно має власників. А зараз ударними темпами приватизовують і розорюють луки, сінокоси та пасовища. І зовсім не фантастичним виглядає прогноз про те, що невдовзі розорять цілі села.
Практично кожного дня до редакції надходять скарги від жителів району на те, що вони залишилися без сінокосів та пасовищ. І в цьому немає нічого дивного. Україна протягом останнього десятиліття перетворилася в суто аграрну державу, виробника зернових та технічних культур — пшениці, кукурудзи, сої та соняшнику. Усе це жниво добре продається на глобальному ринку і приносить пристойні прибутки всім його учасникам, навіть виробникам. Тому й не дивно, що за кожний клаптик землі, який можна розорати і щось на ньому посіяти, йде запекла конкурентна боротьба. І оскільки дрібні виробники-одноосібники, які спеціалізуються на вирощуванні худоби, не мають жодних можливостей конкурувати навіть із земляками-фермерами, то практично кожного дня вони втрачають сінокоси та пасовища, котрими користувалися протягом десятиліть.
Минулого тижня до редакції зателефонувала Ніна Воронько із села Сінне, що на території Василівської сільської ради.
Жінка розповіла:
— Я тримаю худобу. Багато років користувалася одним сінокосом. За цей час ми його буквально «вилизали». Там ні амброзії, ні будяків немає. За користування я регулярно платила. Аж ось узнаю, що депутати на сесії проголосували і віддали мій сінокос якомусь Шарівському. Він уже там і пакільчики забив. А я? Мені ж нічого не сказали, не попередили, може б і я документи на ту землю подала. Я тридцять років пропрацювала тут на вівчарнику, невже не заслужила, щоб мені сінокіс залишили? Приїдьте, допоможіть.
Редакція зв’язалася по телефону із василівським сільським головою Миколою Блискуном і попрохала роз’яснити, що ж відбулося із сінокосами, котрими користувалися пенсіонери.
Микола Вікторович пояснив:
— Про невдоволення людей, зокрема жінки, яка до вас телефонувала, я знаю. Хоча вона із сім’єю могла б і не ображатися, у них кілька гектарів землі у власності. Але не це головне. Коли люди почали скаржитися, ми попросили чоловіка, який отримав землю у власність, призупинити будь-яку діяльність. Він послухався. На місце виїхав наш землевпорядник, усе переміряв. Усе там у порядку із межами. Новий власник землі нічого не порушив, усе в нього законно. Чоловік у свій час відкрив Публічну карту Держгеокадастру, яка є в Інтернеті у відкритому доступі, знайшов земельну ділянку поряд із Сінним. І написав заяву на її отримання. Земля та не мала власника чи офіційного орендаря. І депутати проголосували за те, щоб він виготовляв документи. Відмовити ми не мали жодного права. І ніхто не заважав зробити це ж саме і місцевим жителям. Так, вони землею користувалися, так, платили. До речі, платежі Ніни Воронько зникли. Але це не її провина. Але ні права власності, ні права оренди люди не оформляли. А інші оформили. І тепер той, хто має документи, є законним власником. І ніхто в нього ту власність не відбере.
Буквально через два дні зателефонував житель Кобеляк. У нього схожа ситуація.
Чоловік розповів:
— Я багато років користувався сінокосами і пасовищами, що поряд із Кобеляками на Валявщині. Це землі Підгорянської сільради. І ось дізнався, що їх уже забрали. Я до сільради, а там кажуть, що вони й самі нічого не знали. Мовляв, у Полтаві все вирішили. Так це що ж виходить, мені худобу вирізати доведеться? Поможіть.
Безумовно, по кожному випадку, по кожній скарзі ми звернемося за роз’ясненням і до керівників органів місцевого самоврядування, і до юристів. Але ж...
Люди добрі, кілька років тому ви дружно проголосували за політичні сили, які чітко заявили, що земля в Україні буде товаром і буде продаватися. А тепер чимось обурюєтесь. Вам же ніхто не обіцяв, що той товар опиниться саме у вашій власності і ви будете ним користуватися. Тобто, вас навіть не дурили. І про все це майбутнє на сторінках «ЕХО» читачів постійно попереджали.
І на останок. У багатьох жителів великих і малих сіл Кобеляцького та інших районів до цього часу ще не оформлені документи навіть на подвір’я коло хати. Чергове попередження — оформляйте якомога швидше. Інакше через рік-два, ступивши за поріг, можете одразу потрапити на чужу землю.