Передноворічна
Не від одного, навіть не від двох земляків автору цих рядків доводилося чути таке побажання: «Та швидше б цей рік закінчився». А в безкрайніх просторах Інтернету великою популярністю користуються тексти на кшталт «Як я пережив 2020 рік». Їх автори охоче діляться досвідом з приводу того, як вони успішно і ледве не героїчно здолали страшний високосний рік.
Днями друг за чашкою чаю поділився «наболілим». Він займається наданням послуг із виготовлення і встановлення меблів. Тому постійно спілкується із людьми.
Він каже:
— Ти знаєш, до кого не заїдеш, скрізь одне і те ж. Ой, Боже, як усе погано, ой, Боже, як вижити. Інколи хочеться сказати: «Тобі так важко, я, напевне, і грошей за встановлення нових меблів з тебе не візьму». Уявляєш, у чоловіка чотири машини в гаражі, причому не «Жигулі», а він плачеться, що в нього криза, йому погано.
Думаю, що більшості читачів також доводилося вислуховувати подібні «плачі Ярославни». А можливо, і самому плакатися.
Дійсно, якось дивно чути скарги про бідування, коли помічаєш, як у Кобеляках зранку важко виїхати із другорядної на головну вулицю через суцільний потік машин.
Коли Едік із шиномонтажу каже:
— Та коли ж вони «перевзуються». Із кінця жовтня як почали — і їдуть, і їдуть, зранку до ночі.
Коли на автомийці доводиться записуватися в чергу, тому що хлопці елементарно не встигають перемити всі автомобілі, які до них приїжджають.
Коли бачиш, які величезні пакети земляки несуть із уже не одного і не двох продуктових супермаркетів, що працюють у Кобеляках.
Якось не в’яжеться побачене із поняттям глибокої фінансової та економічної криз.
І, водночас, приходить усвідомлення того, що задоволення життям, радість і щастя зовсім не залежать від марки автомобіля, на якому їздиш, від кількості грошей на рахунку та кілограмів з’їденого м’яса.
І цілком можливо, що власники дорогих автомобілів і величезних маєтків як радісні моменти згадують ті часи, коли перед Новим роком їм вдавалося вистояти чергу і купити дефіцитну пляшку шампанського. І «дістати» дітям пару кілограмів грузинських мандаринів. Котрі, якщо хтось ще пам’ятає, з’являлися в магазинах лише перед Новим роком.
А зараз? У холодильнику хіба що трюфелів немає. А щастя де?
А тоді, коли мандарини і шампанське можна було купити лише перед Новим роком, відчуття щастя і свята було. Дивно? Насправді, нічого дивного немає. Просто тоді ті, у кого зараз усе є із матеріального, були молодшими. Гормональний фон і нічого іншого. І чотири машини в гаражі ніколи не замінять молодості. Ба, навіть п’ята, навіть «Феррарі» не замінить.
А щастя, воно не залежить від кількості грошей. Воно не залежить від карантину і коронавірусу. Адже й зараз одні залишаються щасливими, інші страждають, навіть не хворіючи. І воно, щастя, можливе навіть тоді, коли тобі вже за сорок і гормони постарішали разом із тобою. Але його не буде завтра, воно має бути зараз. І це — реально.
Погодьтеся, зовсім просто і реально почати прикрашати новорічну ялинку. Уже настав той час, коли можна дістати із горища або купити на ринку. А потім увімкнути електричні гірлянди, заварити чаю або кави, взяти на руки кота, увімкнути музику. На вибір — можна «кокакольну» «Свято наближається», можна «Новый год к нам мчится». Або Jingle Bells. Або чудові українські колядки. Запросити в гості дітей, онуків, друзів. Сходити в гості до дітей, онуків, друзів. І просто поговорити за чашкою чаю. І не потрібно накривати столи, марно намагатися когось здивувати якимись наїдками чи напоями. Нікого зараз нічим матеріальним не здивуєш. І навпаки, люди дивуються тим, що хтось може бути щасливим. Чи неправда? Чи у вас не буває такого відчуття? Між тим, усе просто і зрозуміло, навіть із міркувань медицини і фізіології людського організму. Йому, організму, не до щастя, коли черево набите, йому б бідному із усією тією ковбасою та майонезом якось справитися.
І не потрібно чекати, коли цей рік закінчиться, і сподіватися, що наступний буде кращим. Якщо не перестати кудись постійно бігти, постійно чогось матеріального хотіти і постійно багато жерти, то не зміниться абсолютно нічого. І новий рік не стане кращим за той, що минає.
Так, бути щасливим у дитинстві і молодості простіше. Тоді голова ще не забита різними дурницями і немає проблем зі здоров’ям. Але в тому й полягає мистецтво жити: щоб бути щасливим завжди, навіть у старості, і бути сьогодні, а не завтра, яке може й не настати.
Так що все просто. Ялинка, гірлянди, чай, трішки мандаринів для запаху. Свято наближається. Свято є.