Про мандарини і шанс для всіх
Після редакційної, котра була надрукована в минулому номері «ЕХО», до автора звернулися кілька людей. Одні написали, інші передзвонили. Усі подякували за статтю. Сказали, що вона видалася такою собі оптимістично-ностальгічною. Особливо «зайшла» згадка про мандарини, ті, що з’являлися в продажу виключно перед Новим роком. І були таким собі матеріальним символом свята. Їх запах, вигляд, смак і навіть колір говорили про те, що Новий рік настає, що він буде кращим, аніж рік старий. Та й старий був зовсім непоганий. Мандарини ж купити вдалося.
Зрозуміло, що всім людям, у яких спомин про мандарини перед Новим роком викликають якісь теплі спогади і приємні асоціації, вже далеко за сорок. Молодші просто не розуміють цієї сентенції.
Але як би там не було, приємно усвідомлювати, що стаття викликала належні відгуки, додала хоча б комусь оптимізму.
І водночас примусила задуматися і підвести певні підсумки року, що минає. Думаю, практично в кожної людини кінець календарного року спонукає задуматися над тим, як він, цей рік, був прожитий. Чи була якась користь від тебе? Чи даремно прокоптив небо цілих 365 днів? Чи були якісь приємні моменти, зустрічі і знайомства з новими цікавими, позитивними людьми?
І от під час таких спогадів про рік, що минає, на думку одразу приходять два прізвища, дві долі, дві статті. Ні, статей про цих людей було більше, вони давали для цього приводи.
Володя Малуха і Олег Охріменко. Один, зовсім молодий хлопець, живе в Біликах, інший, уже п’ятдесятирічний чоловік, — у Білоконівці. Обох об’єднує одна життєва обставина — і Володя, і Олег є інвалідами. Або, як зараз прийнято казати і писати, людьми з обмеженими можливостями.
Але не лише факт інвалідності об’єднує цих двох різних людей. Під час спілкування з ними піймав себе на думці, що протягом року мало хто із співрозмовників (а їх було чималенько, не одна сотня) так часто посміхався. Уявіть, обоє фактично прикуті до інвалідних візків, і сподівань на одужання немає. А вони посміхаються, радіють життю, мають мрії і будують плани. Володя пише музику і малює олівцем, стиснутим зубами, Олег ганяє на своєму саморобному візку за кілька кілометрів від дому, аби подивитися футбол.
Думаю, не помилюся, коли висловлю припущення, що в кожного із читачів у житті взагалі і протягом цього року були моменти невдач. І дуже часто в таких ситуаціях ми, точніше, наш мозок, швиденько знаходимо виправдання і пояснення. Мовляв, то все хтось чи щось інше винні і в невдачах, і в проблемах. Коронавірус, криза, погана робота, низька зарплата, неслухняні діти, начальник-козел, чоловік-п’яниця, дружина, яка не вміє варити борщ, поганий Президент, невидимі масони — список винних можна продовжувати до безкінечності.
А кого винити цим двом чоловікам? Ну, Олег чесно визнає, що в більшості своїх проблем винен сам. Алкоголь ще нікого не зробив кращим. А Володя? Він уже народився із проблемою. Проблемою буде все його життя.
Але Володя посміхається і будує плани. Посміхається і будує плани й Олег. І ви знаєте, якщо згадувати прожитий рік, то приходиш до висновку, що саме ці два чоловіки додали найбільше оптимізму і життєвої наснаги. І якимись завченими не словами, не лекціями, а прикладом свого ставлення до життя.
І ще два важливих нюанси. Публікації в «ЕХО» трішки допомогли цим людям. Отже, не даремно редакція працювала, була і від нас якась користь для людства. Для мене особисто, як для журналіста, саме статті про Малуху й Охріменка були найкращими. Адже вони принесли користь іншим людям.
І люди. Земляки і не тільки. Вони, люди, відгукнулися на публікації, десятки, сотні людей, зовсім не знайомих ні з героями статей, ні між собою, прийшли на допомогу. І в результаті, щасливішими стали всі. І ті, кому допомогли, і ті, хто допомагав. І чергові 365 днів прожиті не марно.
Невдовзі настане Новий рік. Отже, у кожного з нас будуть нові 365 днів, які дадуть можливість посміхатися і принести користь іншим. Дадуть шанс усвідомити, що корінь, причина усіх наших бід і проблем знаходяться виключно в нас самих. А шукати винних зовні — марна трата часу й сил.
І в кожного з нас є шанс бути щасливим. Доведено Олегом і Володею.
Додати коментар