А може таки Карма?

У минулій редакційній ми почали розмову про якість української влади і тих її представників, яких прийнято називати елітою. Звичайно, потрібно чітко усвідомлювати, що сам термін «еліта» по відношенню до людей є дуже відносним. Він більше пасує до визначення якості картоплі чи, скажімо, великої рогатої худоби.
Більш чітким визначенням є слово іноземного походження істеблішмент.

Хоча й до цього визначення, у всякому випадку, до його варіанту, поданого у Вікіпедії, теж можна «причепитися». Адже це виходить, що такі, як уже згадуваний у попередній статті Іллюша Ківа, є «опорою цього суспільного устрою». Сумнівної якості опора, що й казати. Я б такою свою яблуню не підпирав.
Та все ж, питання про те, чому українці з року  в рік обирають собі в керівники людей, які потім думають виключно про себе, про своє збагачення і «плюють» на інтереси держави та народу, котрий її населяє, залишається відкритим.

І от, продовжуючи тему, згадав про ще одне пояснення феномену постійно неякісної української влади. Є ж іще й Карма!

Так-так, саме Карма, одне із центральних понять у дхармічних релігіях, на кшталт індуїзму чи буддизму, все пояснює.

І от вона, ця сама карма, є не лише в окремо взятої людини, а і в території та держави, що на ній знаходиться. Нехай вибачать автора знавці тонкощів буддизму за занадто вільне трактування цього поняття.

До речі, в древньому єврейському містичному вченні є поняття географічної Каббали. І там теж пишуть і говорять про те, що кожна територія, отже й народ, який на ній проживає, має свою долю, визначену якоюсь вищою силою.

Так що, як кажуть, що проти Карми, що проти Каббали не попреш.

Як не попреш і проти геніального німця Гегеля, котрий трішки пізніше, ніж древні китайці та євреї, написав: «Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує».

От така невесела фігня вимальовується, якщо згадувати східну езотерику та німецьку класичну філософію. Ну от заслужили українці такої влади і такої долі — і все тут.

І підтвердження даних містичних тез можна побачити ледве не щодня. Причому, не десь там у Києві чи Полтаві, а на вулицях тих сіл чи містечок, на яких живеш.

От днями довелося «милуватися» кобеляцькою сміттєвою класикою жанру. Хтось дуже розумний, точніше, кмітливий, не довго думаючи, взяв і припер до майданчика для збору відходів величезну купу старого саману. Не інакше, як чоловік розібрав хату. А що із непотрібними будматеріалами робити? Вивозити — дорого. Та й навіщо зайвий клопіт, якщо можна вночі нищечком свої обов’язки на комунальників перекласти? І ні за що не платити.

До речі, кобелячани, ви не аналізували, не досліджували, що вивозять на майданчики для збору твердих побутових відходів? Правильно — усе. Бур’ян вдома на городі виривають і везуть.

А в німців та в інших шведів, яким українці частенько заздрять, було б зовсім по-іншому. Німці та інші шведи, вони б і самі не повезли, й іншим не дали б. Повіз би сусіда, то одразу б подзвонили в поліцію чи мерію. І впаяли б сусіді кількатисячний штраф у евро. І при цьому б не дивилися не те, що він пенсіонер, прокурор чи ветеран Куликівської битви.

Карма, Каббала така в німців.

Можливо, тому й не вибирають вони у владу відвертих придурків чи злодіїв. І живуть у матеріальному плані значно благополучніше, аніж українці.

 

Не все так погано

А на закінчення — про позитив. Ні, в житті України, як держави, та народу, котрий заселяє цю територію, у найближчі сто, а може й тисячу років нічого не зміниться. Карму то змінити можна, але для цього необхідно піднатужитися, докласти чималих зусиль, а не просто, наслухавшись та надивившись «тєлєвізора», раз на рік у виборчу урну папірця вкинути.

А як же їх докласти, якщо та ж Карма і не дає? Замкнуте коло виходить.

А позитив полягає в тому, що, зважаючи на ту кількість зусиль, яку більшість українців докладають для того, аби змінити хоча б власне життя, ми всі тут ще й дуже й дуже непогано живемо.

Днями товариш по чашці кави обурювався. Казав:

— От убийте мене, не розумію, навіщо наші їздять на заробітки в Польщу або Чехію. Та «паши» ти тут,  як «пашеш» там, і житимеш іще краще. Тим більше, я особисто не знаю жодної людини, яка б приїхала із заробітків із грошима. Приїхали, віддали борги, трішки гульнули, ну, може, стареньку «іномарку» купили — і знову на заробітки. Та тут в Україні роботи вистачає, аби ти робив.

Не можу на сто відсотків погоджуватися із таким твердженням. Адже сам особисто на заробітках за кордоном не був. Але знаю не одну й не двох людей, які у своєму житті ніколи, чуєте, ніколи більше місяця не мали постійної роботи. І не тому, що її немає. А тому, що працювати не хочуть. А людям уже по сорок-п’ятдесят років. І, нічого, живуть, з голоду не вмирають. І засилля жебраків, як у захваленій «тєлєвізором» Грузії, на вулицях немає.

Так що непогано ми всі тут і живемо. У всякому разі, живемо так, як того заслужили. З чим вас і поздоровляю.

Подобається    0