Мій ювілейний день журналіста

6 червня День журналіста. У мене є багато різних свят, маю не одну професію і не один статус, проте День журналіста для мене особливе свято. А в цьому році ще і ювілейне — я 20 років у журналістиці.

Приємно отримувати безліч вітань, за які дуже вдячна. А перше привітання я отримала об 00:11. І це так надихає!

Я хотіла стати журналістом з дитинства. Створювала саморобні газети і журнали, а мама була моїм першим читачем. У школі найбільш моїм улюбленим заняттям було писати твори. Я це обожнювала! Могла писати на будь-яку тему за себе і за однокласників.

У школі я писала для всіх шкільних газет, робила стінгазети класу, вела радіолінійку.

Закінчила школу і вперше написала статтю для справжньої газети. Мені тоді було 16 років. І нічого, що мій перший матеріал «порізали» вздовж і впоперек, залишивши оригінальним один абзац із десяти. Головне, що МОЯ стаття опублікована в газеті!!!

Я росла в небагатій родині, тому навіть не мріяла вчитися на журналіста. Це було недешево і далеко від дому, а тому ще дорожче було у плані поїздок.
Тому коли мої знайомі подавались в університет на журналістику, я навіть не спробувала. За порадою мами (бюджетніше і ближче) вступила на філологію. На бюджет. І не пошкодувала ні разу. Там я робила те, що любила найбільше — багато читала сучасних книг і вчилася гарно писати. Паралельно пробувала писати для місцевої газети. Вважала, що працювати журналістом — це космос, щось недосяжне. Але… знайомство із Сергієм Поповичем внесло приємні позитивні зміни у моє життя! Він саме заснував свою газету. І я почала працювати в ЕХО! Це були неймовірні роки. Час, наповнений практикою, ненормований робочий день, море знайомств із цікавими людьми, враження, емоції, правки, пошук нових тем, поїздки, будні і свята.

Пізніше я закінчила Полтавський педагогічний університет і одразу вступила до Дніпропетровського вчитися на журналіста. Але навчальна теорія ніколи не замінить реальної практики, отриманої в ЕХО. Кілька років роботи в цій газеті дали розуміння журналістики краще за всі університети, за що я дуже вдячна моїм колегам з тижневика.

Далі — робота в обласних і всеукраїнських ЗМІ. Періодами працювала в п’ятьох виданнях одночасно. Мої статті друкують на перших шпальтах.

Потім — робота мрії. Я — редактор газети. Майже 10 років на цій посаді минули, як один день. Це дійсно було — на роботу, як на свято.

Останні роки я журналіст-фрілансер. Тому свято вже не відзначаю так, як раніше, бо потихеньку журналістика відійшла від мене в чистому вигляді, а я від неї. Але сьогодні це особливий день і мені захотілося написати про свої думки вголос.

Я вдячна журналістиці, що звела мене з неймовірною кількістю неймовірних людей, з якими хтозна чи й перетнулася б при інших обставинах. Журналістика навчила мене відповідати за свої слова, бо «написане пером не вирубиш сокирою». Журналістика для мене — основа того, чим я займалася і продовжую займатися.

Тому в цей день вітаю колег і причетних зі святом! Достойних зарплат, цікавих ідей, позитивних тем, бажаю жити журналістикою, горіти роботою, але не вигоряти! З днем журналіста нас!