На п’єдесталі пошани

Годинник невпинно відбиває такт рокам. І ось уже їх за плечима Олексія Григоровича Жука, який довгий час спрямовував і очолював спортивне життя Біликів, вісім десятків.

Дитинство проведене в багатодітній родині корінних жучан, про що промовисто свідчить його прізвище. Шкільні роки — у стінах Білицької школи № 3. Типова радянська юність: після закінчення восьмирічки три роки працював у місцевому колгоспі. Потім продовжив навчання на Донбасі в гірничому професійному училищі в місті Єнакієво. Працював на одній із шахт у місті Торезі. Далі доля завела в Москву, де він став курсантом школи командирів зводу. А в Ленінграді закінчив факультет керівників фізичної культури для військових частин. У місті на Неві працював начальником фізичної підготовки за спеціальністю.

Після демобілізації розпочався звитяжний спортивний і педагогічний шлях, пов’язаний із діяльністю в Кобеляцькій ДЮСШ і в Білицькій середній школі № 1, нині Білицький ліцей № 1. Вищу освіту здобув у Кіровоградському державному педагогічному інституті, закінчивши факультет фізичного виховання. Його біографія — це історія спортивного руху в Біликах, незабутня сторінка досягнень у цій галузі на теренах Кобеляччини.

Атлетичної статури, фізично загартований, ініціативний, він завжди згуртовував навколо себе молодь, залучав її до здорового способу життя. Його діяльність у якості інструктора зі спорту, тренера, учителя сприяла розвитку різних видів спорту в селищі: легкої атлетики, баскетболу, волейболу, гирьового спорту. Вершини своєї популярності в ті роки набув футбол. Про успіхи білицької команди «Сокіл» знали далеко за межами Кобеляцького району. Йому вдавалося віртуозно вишукувати спортивний потенціал серед школярів. Особливу увагу приділяв грі в шахи й шашки, адже сам залюблений у них, і згуртовував навколо себе азартних інтелектуалів, що складали гідну конкуренцію кращим шахістам на обласних та всеукраїнських турнірах. Чоловік умів не тільки організувати, а й власним прикладом повести за собою. Окрім занять фізичною культурою і спортом, необхідно було вдосконалювати матеріально-технічну базу. Співпраця із Кобеляцьким цукровим заводом, уміння знайти спільну мову із керівництвом підприємства, переконати у правильності прийнятих рішень щодо розвитку спорту, наявність якостей менеджера великою мірою сприяли вирішенню фінансових питань та проблем матеріального забезпечення.

П’ятдесят дев’ять з половиною років трудового стажу. Цифра доволі вагома й переконлива. Безліч кубків, грамот, подяк. Учитель-методист, кандидат у майстри спорту. Команди під його керівництвом постійно брали участь у змаганнях обласного і всеукраїнського рівнів з різних видів спорту. Неодноразово ставали чемпіонами області й України. З ініціативи громадськості селища за значний внесок у розвиток спорту, активну життєву позицію тренеру й учителю було присвоєно звання «Почесний громадянин Біликів». Відданий своїй справі, уже будучи на заслуженому відпочинку, він продовжував працювати з дітьми.

І сьогодні Олексій Григорович може пишатися тим, що у лавах ЗСУ, захищаючи рідну країну від російської навали, служать ті, хто ази фізичного гарту перейняв від улюбленого фізрука, ті, хто засвоїв його уроки витривалості й спортивного вишколу, що так необхідні у військовій справі. Та найбільше досягнення легендарного тренера-у ставленні до нього людей. На п’єдесталі пошани-наш ювіляр.