З думкою про вибори
Зважуся висловити припущення, що в Кобеляцькій громаді вже активно почалася підготовка до наступних виборів до місцевої ради, які, швидше за все, будуть позачерговими.
Це у пересічних громадян голови зайняті думками про війну, кризу та пошуками шляхів виживання. А політичний процес продовжується, не дивлячись на воєнний стан. Так відбувається і у великому Києві, і в наших малесеньких Кобеляках. Необхідно просто уважно придивитися і спробувати проаналізувати.
Не так давно автор цієї статті дізнався, що вже не є членом територіальної виборчої комісії. Дізнався, як це й прийнято в кобеляцькому політикумі, не із офіційних джерел, а на місцевому базарі. А розповіла мені про кадрові зміни, людина, яка зайняла в комісії моє місце. Мова — про Надію Радченко.
Ну розповіла, то й розповіла, ну внесли зміни в склад комісії, то й внесли. Нічого незвичайного чи незаконного. Але одразу виникає привід для роздумів. Роздумів про те, кому це вигідно і навіщо це зроблено.
На мою думку, яка звичайно ж є суб’єктивною, за цими кадровими змінами у виборчій комісії маячить «привид Копельця», який, згадуючи Маркса, все ще бродить по Кобеляках.
Думаю, що Олександр Олександрович, попри всі сьогоднішні негаразди та проблеми, які у нього виникли, продовжує думати про владу і починає готуватися до нових виборів. Він або візьме в них участь особисто, або підтримуватиме потрібну саме йому кандидатуру. І я, тобто Олександр Спиця, йому в цьому процесі не потрібен. Надто багато знаю про те, як проходить виборчий процес, і можу завадити можливим маніпуляціям.
Секретар ради — це майже вирок
Інша ознака підготовки до виборів, які, на мою думку, відбудуться через три місяці після припинення дії воєнного стану, це катавасія навколо посади секретаря Кобеляцької міськради. То ставлять одного, то знімають його через місяць і вибирають іншого. Здавалося б, навіщо це депутатам, які зараз в раді мають стійку більшість і можуть прийняти будь-яке рішення.
Адже посада секретаря ради, який в Кобеляках нині є першою особою у місцевій владі, є гарним трампліном для того, аби після виборів одразу перескочити у крісло міського голови. Але тут потрібно зважити на унікальність нинішньої ситуації. Згадана посада була трампліном у мирний час. Зараз — це більше вирок. Адже зрозуміло, що жоден керівник громади зараз не зможе для неї нічого зробити. Це, якщо планувати і робити щось хороше. Нашкодити можна у будь-який час.
А ось для того, аби втілити в життя якийсь серйозний проект, який принесе користь громаді, підвищить авторитет керівника, немає ні часу, ні можливостей. Адже потрібно не менше року виключно для виготовлення будь-яких документів. А потім потрібні гроші, яких у громади немає і яких зараз ніхто не дасть.
Тобто, у Кобеляках секретар ради зараз — це так, докерувати до виборів.
До речі, цікаво було спостерігати за тим, як на процес виборів секретаря Кобеляцької ради впливали політичні «важковаговики” державного та обласного рівня. Нардепу Кулінічу було потрібно, аби громадою керував чоловік із його партії «Довіра» — так і сталося.
Напевне, саме для цього — для того, аби кобеляцькі депутати дотримувались «лінії партії», у місто зачастила Лариса Босенко, обласний депутат від «Батьківщини». Думаю, що вона неодноразово і недвозначно дала знати кобелячанам із мандатами, що в разі непокори вони той мандат можуть втратити, а громада не отримає жодної копійки із обласного бюджету.
Хтось наївний скаже:
— Що ти верзеш? Босенко із «Батьківщини», Кулініч із «Довіри»! Вони ж, політичні конкуренти!
Під час виборів — так. А в міжсезоння вони можуть і вміють домовлятися.
Запам’ятайте прогноз
Так що зараз політичні «важковаговики» вже по повній програмі ділять Кобеляцьку та інші громади на зони впливу, шукають кандидатів, які б могли перемогти на місцевих виборах і влаштовували передусім їх, «сильних світу» цього.
Зважуся зробити політичний прогноз.
Думаю, що знайдуть 2-3 кандидатів. До них додадуться так звані «самовисуванці» для того, аби «розтягти» голоси. Та й, непевне, дехто із наївних спробує самотужки взяти у виборах свої рейтинг і можливості перевірити.
А вибори виграє відносно молода людина віком у 35-40 років. Швидше за все, пов’язана із силовими структурами. Або із МВС, або із армією. Підкреслю, людина не обов’язково має бути військовим.
Додати коментар