Не забувати про головне

Днями випадково в місті зустрів товариша. Давненько не бачилися, тому говорили про все. Оскільки чоловік є фермером, вирощує на своїх полях жито-пшеницю та всяку пашницю, то, звичайно ж, згадали і про роботи в полі. Зокрема й про те, що в цьому році погода добряче дошкуляє аграріям, не даючи змоги вчасно зорати, посіяти, внести добрива.

А потім чоловік задумався на хвилинку і резюмував:

— А знаєш, усе це дрібниці. І посіємо, і виростимо, і зберемо. Погода погана? Та чи вперше нам таке долати? Головне, щоб там, на фронті, все було нормально. Щоб війна закінчилася. Щоб Перемога була. Щоб хлопці додому живими повернулися. У мене теж під Бахмутом родич воює.

І що тут скажеш? Та тільки те, що все це правда. І це — головне.

Але не менш головне не забувати про це. Про головне.

Адже в буденному мирному, а воно ж таки у всіх нас мирне, житті за дріб’язковими, по великому рахунку, проблемами і проблемками можна й забути про те, що йде війна.

А коли вона закінчиться, можна й забути про те, якою кров’ю здобута Перемога. І кому ми нею завдячуємо.

Знаєте, вже зараз видно, що люди таки забувають. Видно, коли бачиш, що різного роду та виду партії та активісти завзято починають готуватися до виборів і всілякими способами та методами починають «піарити» себе любимих.

Інколи дивишся на все це й думаєш:

— А я не сплю? Бої йдуть за якихось триста кілометрів від нас. Які вибори, війна ж у нас.

Хоча... Можливо, це й нормально. У державі Ізраїль війна фактично не припиняється десятиліттями, але й вибори проводять. І у всіх інших сферах життя продовжується.

Хто зна, що правильно і як правильно.

Політика, вона така, цинічна і безпринципна. І на чиїйсь крові  хтось обов’язково у владу в’їде. На жаль.

А потім знову буде війна. Адже не даремно Клаузевіц назвав її звичайним продовженням політики. Просто іншими методами.

Подобається    0