Олександр Бутко: «Які ж дурні ті, хто спалює листя»

Кобелячанин Олександр Бутко ділиться своїм досвідом щодо підготовки теплолюбних дерев до зими.

Про Олександра Бутка, жителя Кобеляк, який на своєму подвір’ї вирощує кілька сотень плодових дерев і кущів, ми вже писали неодноразово.

На перший погляд у досвіді Бутка немає нічого незвичайного. Практично на кожній садибі справжнього українця знаходиться місце для яблуньок, грушок, слив та абрикосів. Давно вже не є екзотикою і персик, нектарин чи лохина.

Але в садку Бутка ростуть справжні екзоти. Там знайшлося місце і для хурми, і для граната, і для інжиру.

Хоча за словами садівника-аматора найбільше він захоплюється азіміною. Її батьківщина — Північна Америка, але культура вже підкорила багато країн завдяки красі та унікальному смаку плодів. Кажуть, що  це чи не найсмачніший екзотичний плід, який можна виростити в наших кліматичних умовах. Плоди азіміни великі — 300-400 г, а іноді й більше. Вони дуже ароматні, з м’якою кремоподібною м’якоттю. На смак — як манго у поєднанні з тропічними фруктами, зокрема має цитрусові нотки.  М’якуш плодів м’який, соковитий, ніжний, його можна їсти ложкою. До того ж, плоди азіміни надзвичайно корисні: містять багато біологічно активних речовин (антоціани, антиоксиданти, флавоноїди, вітаміни, цукру).

Але цього разу ми із Олександром говорили не про його улюблену азіміну. А зупинилися на способах, за допомогою яких він дає можливість перезимувати деревам, які звикли до тропічного клімату. А в тропіках, як відомо, зими не буває взагалі.

Хоча азі міна, за словами Бутка, якраз української зими і не боїться. Він каже:

— Азіміну я до зими не готую. Вона до мінус тридцяти витримує. А в нас таких морозів не буває. А ось першорічку хурми, гранат і, особливо, інжир готую.

Садівник пояснює, що дорослі дерева хурми, у яких підщепою є так звана «вір гінка», спокійно витримують українські морози. Але він в цьому році виростив саджанці «вір гінки» із кісточок. А ці рослини ще не зміцніли. Тому першу зиму вони проведуть у погребі. Хоча кілька саджанців Бутко для експерименту залишив зимувати в землі.

А ось гранат та інжир, які вже кілька років ростуть і плодоносять у саду Бутка, він готує до холодів особливо ретельно.

Пояснює:

— Гранат витримує мороз до 17 градусів, інжир — до 14. Такі мінусові температури для нашої місцевості не є дивиною.

Із утепленням гранату та зізіфуса,  для  якого теж знайшлося місце в саду Бутка, чоловік нічого особливого не вигадує. Як утеплюючі матеріали використовує звичайні старі автомобільні шини та хвойний опад і рештки бур’янів.

Олександр розповідає:

— Я обкладаю дерево старими автомобільними покришками. Знизу на землю кладу ті,  що мають більший діаметр, наверх — менші. А потім порожнини заповнюють  хвойним опадом. Зимує прекрасно. Я взагалі не розумію людей, які все із двору тягнуть на смітники. У мене органіка перегниває у компостній ямі. Листям обкладаю рослини в отаких саморобних зимівниках. Які ж дурні ті  люди, що його спалюють чи викидають. Усе ж це і є утеплювачем та безкоштовним екологічно чистим добривом. Листя викинуть, куплять селітру. Розумними  я таких людей не назву.

А ось з інжиром доводиться поморочитися. Його ж потрібно до землі пригнути. Олександр накладає на кущ  ті ж старі автомобільні скати. Потім обкутує рослину мішковиною. А на завершення підготовки  зверху кладе старий шифер, щоб вода не затікала.

Каже:

— Отак у мене інжир зимує без проблем. Мороз для мене не проблема, більше клопоту миші завдають. Вони страшенно люблять гризти інжир. Тому під кожним деревом у мене по дві мишоловки. У одну зиму 23 миші упіймав.

До речі, мишей Олександр теж не викидає. Вони, як і інші тваринні рештки, служать добривом для рослин. Адже хімічні речовини для підгодівлі своїх дерев і кущів Бутко принципово не використовує.

Подобається    0