А вас хвилює шухер із НАБУ?
От спеціально додамо до цієї редакційної статті опитування з приводу того, що думають кобелячани з приводу нового закону, який Верховна Рада України прийняла і котрий має незрозумілу широкому загалу назву «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану».
Фухх. Ледве набрав. Судячи із назви, закон нібито стосується ситуацій, що виникають під час війни і стосуються людей, читай, військових, які зникли безвісти.
Але чому тоді такий ґвалт в Україні і за її межами вчинився?
НАБУ, САП із заявами виступають. Мовляв, вони відтепер не вільні. І корупція перемогла. А вони в разі, якщо їх підпорядкують Генпрокурору, вже аж ніяк із нею, із корупцією, боротися не зможуть. А до цього, виходить, боролися досить успішно. Напевне, ось-ось і побороли б.
Ви вірите в це? Ну, в перемогу набу, пубу і мабу над корупцією в Україні? Особисто я — не вірю. І не вірив ніколи.
Як на мою суб’єктивну думку, всі оті набу, сапи, дебеери виконують лише дві функції.
Функція перша — отримання щомісячної зарплати кожним співробітником у розмірі від 150 до 500 тисяч гривень.
Далі цитата від ШІ:
«Зарплата в НАБУ варіюється в залежності від посади та досвіду. Наприклад, посадовий оклад директора НАБУ в 2023 році становив 161 040 грн., а оклад заступника — 128 832 грн. Детективи також отримують різні суми, залежно від досвіду та вислуги років, причому, деякі детективи отримували понад 500 000 грн. на місяць, згідно з повідомленням UKR.NET».
У САПі (спеціалізована антикорупційна прокуратура) люди теж отримують від 100 тисяч у місяць.
А ще ж у нас в Україні є ДБР (Державне бюро розслідувань), НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції), СБУ (Служба безпеки України).
І там люди теж не за мінімалку працюють.
І от я, та й не тільки я, ніяк не можу второпати, як так відбувається, що вже десятиліттями тисячі нібито найкращих і кращих українців, маючи величезну за мірками бідної країни зарплату, борються, борються, борються, борються і ніяк побороти не можуть.
Хоча, якщо зовсім відверто, то всі все прекрасно розуміють. Ніхто ні з чим не бореться. Борються вони лиш із ким, читай — самі з собою. А за що? Та за те, щоб мати більше можливостей розвивати корупцію в Україні.
Днями один із знайомих вчителів розповів історію про те, як його колишній учень наймався на роботу в один із вітчизняних антикорупційних органів. Його запитали, що він думає про корупцію. Той почав лепетати завчений текст про зло, про проблему, про те, як це погано, коли є корупція. А йому прямо сказали, що нічого він ще не розуміє. І що корупція — це харашо!
Так що все оте, що зараз відбувається, всі оті обшуки, які есбеушники проводять у набушників, отой новий закон одразу примушують згадати старезний і мудрезний вислів про те, що злодій у злодія щось там украв.
Напевне, у них там на всіх вже корупційних грошей не вистачає, адже Україна бідніє, от і борються за місце, яке ближче до корупційного корита.
Можливо, я й не правий. І чогось не знаю. Але із фактами дійсно ефективної діяльності всіх отих органів якось тугувато.
Додати коментар