Тортіла
Нижче поділюся роздумами, які виникли під час і після подорожі Ворсклою на саморобному плоту під назвою, винесеною в заголовок редакційної.
Майже два роки мріяв про саме таку подорож, саме такий відпочинок. Щоб взяти, плюнути на всі невідкладні справи слиною, сісти в тихохідну водну посудину і пливти на ній по течії.
На плоту, названому на честь літературно-кіношної героїні «Тортіла», було в цілому весело і гамірно. Хтось поривався купатися і купався, хтось прагнув вийти на берег і пограти у волейбол. І грав.
І це зрозуміло. Адже на тих 20 «квадратах» площі над водою зібралися нехай і друзі, але таки різні люди. Кожен із своїм темпераментом, із своїми уподобаннями. Комусь хотілося веселитися, а комусь, як мені, просто дивитися на воду і береги річки.
Така собі медитація, коли ти просто сидиш і даєш думкам вільно приходити в мозок і не менш вільно із нього виходити.
Але тим не менше, не дивлячись на різні уподобання, на різні темпераменти, нам усім вистачало місця на хиткій посудині. Взагалі, всього вистачало. І сонця, і води, і їжі. І навіть вистачало тих залишків здоров’я, що є у п’ятдесяти-шестидесятирічних людей, щоб насолоджуватися отим природою даним достатком.
І от дивився на все це і думав, що так і на всій планеті Земля — людям практично скрізь всього вистачає. Навіть із надлишком вистачає.
І отаких красивезних місць, де можна пливти на плоту і насолоджуватися спогляданням життя, достатньо і в амазонських джунглях, і на європейських рівнинах, і навіть в сибірській тайзі.
Тоді навіщо люди вбивають один одного?
Навіщо в Україну приперлися кілька сотень тисяч вчорашніх «братів» із знаряддями для вбивства в руках? Чого їм не вистачає? Наших смачнючих помідорів? Так, у них таких немає. Напевне, на всій планеті Земля таких помідорів немає.
Але ж їх, ті помідори, можна просто купити за гроші. А ми, українці, ще виростимо. І для себе, і на продаж.
І так скрізь, у всьому світі. І навіть у випадку із нащадками семітських племен, що називають себе одні ізраїльтянами, а інші — палестинцями, теж можна знайти порозуміння. Пустеля велика — освоюйте її разом.
Але ж ні. Одні піднімають на інших зброю через якусь придуману загрозу від «нати» і тому що дурні «дєдиваєвалі», читай — гинули самі і вбивали інших, другі ділять якісь пустельні території, над якими їм понад усе хочеться поставити саме свій прапор. А між тим, по великому рахунку, будь-який прапор — це лише шматок тканини із малюнком на ній.
Символ держави чи ще якоїсь трясці, вам скажуть. Але ж всі держави, в тому числі і найдавніші, навіть за тисячолітніми мірками, таки зникнуть. А на їх місці виникнуть інші. А можливо й не виникнуть.
Зрештою, невже дилема на тему існування тієї чи іншої держави через тисячу чи навіть сто років невідомого майбутнього варта того, щоб зараз вбивати собі подібних?
Взагалі-то, про це, про те, що всього усім вистачає і вбивати собі подібних не варто, людству кілька тисяч років сказали десятки Просвітлених, які приходили в цей світ.
Але людство послухало, написало кілька книг, назвавши їх священними, і, спотворивши настанови Просвітлених, продовжує себе нищити.
І це замість того, щоб пливти на плоту…, їхати на верблюді…, на санчатах…. Або й просто йти і насолоджуватися життям. і при цьому нікуди не поспішати, як Тортіла.