Вбивство Каштана і привид української «революції»

Тиждень тому став мимовільним учасником дискусії. Говорили про найближче майбутнє України. Майбутнє вже після війни.

Один із учасників розмови, переселенець із Донбасу, висловлював сподівання, що після війни все в Україні зміниться. Торжествує Закон, корупціонерів хутко пересаджають по тюрмах, буде легко вести бізнес. І взагалі, заживемо ми гарно і весело.

Інший чоловік, учасник бойових дій, висловив іншу тезу. За його словами, після війни сподіватися на суди не будуть. І саджати по тюрмах хабарників та корупціонерів теж не будуть.

Будуть діяти інші методи. А потенційних злочинців, обтяжених владою і грошима, вночі вивозитимуть в невідомому напрямку, і вони вже не повертатимуться ні в свої домівки, ні в офіси.

Автор цих рядків тоді промовчав. Хоча маю свою думку, відмінну від висловлених вголос учасниками дискусії. Промовчав не тому, що злякався чи з інших причин. Просто не хотілося гаяти час на доведення співрозмовникам того, що може визначити лише час.

Особисто я не вірю ні в які торжества справедливості, засновані на насиллі та беззаконні. Не вірю не тому, що є ідеалістом, який «літає в хмаринках». Просто не було ще в історії людства прикладів, коли такими насильницькими методами досягали благих цілей. От тільки не потрібно мені нагадувати байку про Піночета. Про цього чілійського генерала в основному нагадують люди, які досконально не вивчали предмет. Окрім того, осмілюся нагадати усім прихильникам беззаконного насильства в ім’я міфічної справедливості, як закінчилася історія з Піночетом. А закінчилася вона досить печально. Судили старого і невиліковно хворого дідуся. Щоправда, так і не засудили. Не встигли оголосити вирок. Помер дід.

Та Бог із ним, із Піночетом, постать якого аж занадто міфологізована.

Давайте краще згадаємо про одного, ще більш відомого історичного діяча, двічі забороненого в Україні. Забороненого через те, що росіянин, і забороненого через те, що комуніст.

Але той двічі заборонений дядько у свій час, окрім організації революцій, написав багато книжок. І був таки справжнім профі в організації революцій.

Так от, він у свій час написав, що для успішної революції потрібно кілька складових.

Перша — низи, тобто народ, не хочуть жити по-старому.

Друга  — верхи, тобто влада, не можуть управляти по-старому.

Але є ще й третя складова. Рушійна сила, яка б організувала цю революцію. Сила, яка має не лише організаційний та інтелектуальний потенціал, а ще й достатньо грошей, щоб всю цю кашу заварити.

Ну і давайте тепер екстраполюємо ситуацію на сьогоднішню чи навіть завтрашню Україну.

Ну й де в нас «низи не хочуть»? Де «верхи не можуть»?

А найголовніше — де в нас рушійна сила революції із грошима? Гроші то є. Росіяни можуть дати. Чи американці. Чи хтось із наших олігархів.  Але ж вийдуть із всього цього ті ж яйця, лише в профіль.

Не правильно мислю? Тоді осмілюся нагадати свої редакційні часів Помаранчевої та інших революцій в Україні.

Ой, хто тоді тільки не проклинав автора і в чому  тільки не обвинувачував. Та як, мовляв, можна сумніватися в таких святих людях, як Ющенко чи Яценюк. Та вони ж за народ. Та народ же за них на Майдані стояв. Ну не за них-то, звичайно. Але ж до влади народ привів саме цих святих людей.

І в разі нової революції приведе таких же.

Ну а вивезення корупціонерів у ліс…. І це ж було в історії. Грабуй награбоване називається.

Ну а що тоді робити, якщо все «так пропало».

Та не пропало.

От днями в Кобеляках сталася нібито й не така значуща подія. Але розвиток ситуації після неї вже зараз дає змогу робити певні висновки та узагальнення.

Вбили собаку по кличці Каштан.

Як розвивалися події спочатку? А спочатку народ дуже обурювався, говорив, що так не можна. Що сьогодні безкарно вбив собаку, а завтра вб’є дитину. До речі, так уже було не так давно в селі Світлогірське.

Говорили, обурювалися. Але ніхто навіть не намагався діяти. Діяти в межах чинного законодавства і здорового глузду.

Довелося автору цих рядків брати смартфон і телефонувати на 102 та повідомляти про можливий злочин.

Проводжу паралель. Так було, є і буде завжди. Більшість завжди лише тихо говорить, але ніколи не діє. Навіть по закону не діє.

Це я про можливу українську революцію та про те, що «низи не хочуть». Вони то хочуть. Але хочуть, щоб свиснув Грицько, який дурніший.

Далі увімкнулися служителі Закону, тобто поліцейські. Не буду стверджувати, що вони б не діяли, аби не було розголосу. Можливо, таки резонанс після появи інформації про вбивство собаки в соцмережах та активне обговорення події вплинуло і на правоохоронців.

Та в будь-якому разі, правоохоронці діють. І, до речі, нагадаю, що прибули вони на виклик дуже швидко. І наступного після вбивства дня також працювали оперативно.

Проводжу паралель. Так де тут про «верхи не можуть»? Можуть таки, навіть коли низи не надто діють.

На закінчення — про рушійну силу. Спершу поштовх для розвитку ситуації довелося давати автору цих рядків. Потім — увімкнулися волонтери-зоозахисники.

У обох випадках «рушії» діяли безкорисливо. А  під час революцій, у тому числі, й можливої української, рушії, які мають гроші, діятимуть виключно  заради своїх особистих інтересів. Будь-то, росіяни, чи американці, чи доморощені мільярдери.

А тепер до висновків. От чим розвиток подій після вбивства собаки кардинально відрізняється від можливої революції чи банального вивезення в ліс?
Правильно — законністю дій усіх учасників.

Лише один, той, хто стріляв у нещасного Каштана, діяв незаконно. Всі інші робили все по закону.

Не знаю, чим закінчиться історія із собакою. Дуже сподіваюся, що торжеством закону. Ніхто не бажає тому, хто стріляв, тюрми. Але покарання має бути.

І навіть у разі, якщо закон не торжествує. Ну десь поліцейські не допрацюють. Ну свідки «увімкнуть задню». Ну суддя буде занадто жалісливим.

Але навіть у такому випадку не буде подальшого насилля і беззаконня.

А уявіть розвиток ситуації в разі, якби власник собаки захотів вивезти в ліс вбивцю. Він би теж порушив закон. Він би теж зробив насилля і зло.

А коло зла, як відомо, злом не розмикається.

Воно розмикається Добром. У не найкращому випадку — Законом.

Подобається    0