Пам’ятаємо повсякчас, згадуємо поіменно
Продовжуємо публікувати список земляків, які загинули під час російсько-української війни. Також у списку — військовослужбовці, похоронені на території Кобеляцької громади.
Жидков Микола Васильович
Дата та місце народження: 3 квітня 1986 року, село Роздолівка, Донецької області.
Дата і місце загибелі: 8 травня 2024 року на Донеччині.
8 травня 2024 року, захищаючи суверенність та незалежність України, під час боїв за територію Донеччині, в результаті важкого поранення загинув Жидков Микола Васильович, уродженець села Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області. З початком повномасштабного вторгнення він з родиною переїхав у село Лебедине, де і мешкав останній час.
Народився Микола Васильович 3 квітня 1986 року в сім’ї робітників та виховувався в любові до ближніх та Батьківщини.
Усе життя Героя пройшло в селі Роздолівка. Навчався в Переїзнянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, працював у сільському господарстві. Як чоловік, був доброю людиною, завжди приходив на допомогу односельцям у сільськогосподарській справі.
Похований в селі Лебедине.
Ісаєнко Анатолій Ілліч
Дата та місце народження: 11 травня 1985 року, с. Красне Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 11 березня 2024 року на Донеччині.
Військове звання: старший солдат.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ісаєнко Анатолій Ілліч народився та виріс у селі Красне колишнього Кобеляцького району. Добрий, світлий спомин про захисника нашої Батьківщини назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто знав його, любив та шанував.
Був мобілізований до Збройних Сил України в лютому 2023 року. Під час боїв старший солдат, командир відділення гранатометного взводу Анатолій Ісаєнко проявляв неймовірну мужність і високий професіоналізм, а 11 березня 2024 року загинув зі зброєю в руках у с. Новодонецьке, що на Донеччині.
Поховали захисника в селі Красне.
Меморіальна дошка встановлена на приміщенні старостату в селі Красне.
Іщенко Сергій Євгенійович
Дата та місце народження: 11 серпня 1979 року в с.Шенгури Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 17 січня 2024 року, військовий шпиталь.
Військове звання: підполковник (посмертно).
Нагороди: медалі: «10 років сумлінної служби», «15 років Збройним Силам України», орден «Ветеран війни» та інші. Є Грамоти та Подяки.
Сергій Іщенко народився 11 серпня 1979 року в с. Шенгури. По закінченню Шенгурівської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчався в Харківському військовому університеті.
З 2001 по 2006 рік проходив військову службу в ЗСУ на посадах офіцерів у військовій частині смт.Черкаське.
З 2006 року працював на посаді провідного спеціаліста Кобеляцького РВК.
У 2019 році був призваний до лав ЗСУ. Служив офіцером 58 бригади. Брав участь у захисті Батьківщини в силах ООС.
У 2021 повернувся та працював у військкоматах Полтавської області. З квітня 2023 року служив у оперативному командуванні «Північ». Життя нашого земляка обірвалося в шпиталі 17 січня 2024 року.
У Сергія Євгенійовича залишилась донька, батьки, брат.
Похований на кладовищі в с.Шенгури. На адмінбудівлі Шенгурівського ліцею встановлено меморіальну дошку.
Кармазин Вадим Віталійович
Дата та місце народження: 8 липня 1996 року в с.Орлик Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 22 березня 2023 року на Луганщині.
Військове звання: солдат.
Вадим Віталійович Кармазин народився 8 липня 1996 року в селі Орлик. Навчався в Орлицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після здобуття повної загальної середньої освіти вступив до Чугуєво‑Бабчанського лісового коледжу. У 2015 році отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Мисливське господарство». Попри те, що Вадим уже мав освіту, хлопець продовжував наполегливо навчатися. У 2019 році закінчив Мелітопольський інститут екології та соціальних технологій, здобувши освітній ступінь «Бакалавр» з програми «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування».
Протягом 2016 року Вадим працював у мисливському господарстві «Філін».
У 2017–2022 рр. працював інспектором у Нижньоворсклянському ландшафтному парку.
У 2022 році розпочав працювати в приватному господарстві по ремонту автомобілів у місті Дніпро.
27 грудня 2022 року Вадим був призваний на військову службу третім відділом Полтавського РТЦК та СП. Проходив військову службу в складі 3‑го відділення 2‑го аеромобільно-десантного взводу 3‑го аеромобільно-десантної роти. Наш земляк був відважним стрільцем.
Та, на жаль, 22 березня страшна війна забрала життя ще одного Героя. Вадим загинув під час мінометного обстрілу та обстрілу з СПГ поблизу населеного пункту Білогорівка, що на Луганщині.
Похований Герой у селі Орлик. На Алеї Героїв у селі Орлик встановлено меморіальну дошку Вадиму Кармазину.
У селі Орлик одна з вулиць носить ім’я Кармазина Вадима на знак пошани до його пам’яті.
Кишко Олександр Іванович
Дата та місце народження: 5 жовтня 1977 року в с.Улинівка Козельщинського району Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 29 травня 2022 року у Вінницькому військовому шпиталі.
Кишко Олександр Іванович народився 5 жовтня 1977 року в с.Улинівка Козельщинського району Полтавської області в багатодітній родині колгоспників. Батьки були добрі, щирі та працьовиті люди. Такими вони виховали і своїх дітей.
Навчався Олександр у Чапаєвській ЗОШ І-ІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Кременчуцького училища № 9. По закінченню навчання був призваний до лав ЗСУ. Після повернення з армії працював трактористом у КСП ім.Ватутіна та ТОВ АФ «Добробут».
Олександр був учасником антитерористичної операції на сході України, де отримав поранення.
З першого дня війни Олександр був призваний до Збройних Сил України.
18 травня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Попасна Луганської області отримав поранення. Проходив лікування у Вінницькому шпиталі, та, на жаль, 29 травня 2022 року помер.
Поховали Олександра із військовими почестями в м.Кобеляки на Алеї Героїв.
Кондик Сергій Сергійович
Дата та місце народження: 28 жовтня 1991 року в с.Світлогірське Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 11 грудня 2022 року на Луганщині.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Сергій Сергійович Кондик народився 28 жовтня 1991 року в селі Світлогірське Полтавської області. Пішов до школи в 1997 році. У 2008 році закінчив 11 класів. Після закінчення школи вступив у Політехнічний коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, де здобув освіту за напрямком «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів».
У 2011 році розпочав свою трудову діяльність на Полтавському ГЗК, як слюсар з ремонту устаткування котельних теплосилового цеху.
З 14 жовтня 2011 року по 24 грудня 2012 року проходив службу в лавах Збройних Сил України.
Після військової служби повернувся на роботу як слюсар-ремонтник у механічну службу цеху шламового господарства збагачувальної фабрики, де пропрацював майже 10 років. За успіхи в професії нагороджувався, як «Найкращий молодий співробітник».
У 2020 році був підвищений до посади змінного виробничого майстра ЦШГ ЗФ.
У 2013 році одружився, у 2014 році став батьком донечки Іринки.
З серпня 2014 року по 2015 рік був учасником АТО. Був нагороджений медалями.
Був мобілізований до лав Збройних Сил України 9 серпня 2022 року. для протидії російській агресії 11 грудня 2022, виявивши стійкість та мужність, загинув під час боїв за селище Невське Сватівського району, що на Луганщині.
Похований у селі Світлогірське. Встановлено меморіальну дошку на приміщення Світлогірського ліцею. У селі Світлогірське одна з вулиць носить ім’я Кондика Сергія на знак пошани до його пам’яті.
Кочерга Володимир Вікторович
Дата та місце народження: 6 вересня 1974 року в с. Поводи колишнього Кобеляцького району Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 13 липня 2023 року на Донеччині.
Військове звання: Старший сержант.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Володимир Вікторович Кочерга народився 6 вересня 1974 року в с. Поводи колишнього Кобеляцького району Полтавської області.
Навчався в Озерській загальноосвітній школі, по закінченню якої здобув професію механізатора в Кобеляцькому СПТУ-43. Відслужив армію. Трудову діяльність розпочав у селі Морози, працюючи трактористом у колгоспі. Згодом одружився та оселився із сім’єю в селі Лучки.
Працював механізатором в радгоспі «Сокільський», ТОВ «АФ Добробут», ТОВ «Говтва».
З перших днів війни пішов захищати рідну землю від окупанта. Старший сержант, стрілець, стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3‑ї стрілецької роти. За час проходження служби зарекомендував себе з позитивного боку. Обов’язки військової служби виконував з відповідальністю. Завжди був ввічливий та чуйний. У боях проявив мужність, стійкість, рішучість. Залишався вірний військовій Присязі та українському народу.
Загинув 13 липня 2023 поблизу населеного пункту Терни Донецької області під час виконання бойового завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України.
Похований у селі Лучки. Встановлено меморіальну дошку на приміщенні Озерського ліцею. У селі Лучки одна з вулиць носить ім’я Володимира Кочерги на знак пошани до його пам’яті.
Кочерга Анатолій Миколайович
Дата та місце народження: 3 липня 1982 року в селі Світлогірське Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 19 листопада 2024 року.
Анатолій Миколайович Кочерга народився 3 липня 1982 року в селі Світлогірське. Він навчався у Світлогірській школі, після чого здобув професійну освіту, отримавши спеціальність автослюсаря. Згодом переїхав до міста Дніпро, де проживав і працював. Анатолій був старшим братом для двох сестер і дядьком для племінників.
Був мобілізований та виконував свій обов’язок по захисту нашої держави та, на жаль, 19 листопада 2024 року Анатолій Кочерга загинув у бою за України, її свободу і незалежність.
Анатолія Кочергу поховали на кладовищі в рідному селі Світлогірське. Його подвиг назавжди залишиться в серцях вдячних земляків. Вічна пам’ять Герою!
Кушнір Тарас Олексійович
Дата та місце народження: 22 жовтня 1991 року в с. Придніпрянське (колишнє Радянське) Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 12 червня 2025 року.
Військове звання: сержант поліції.
Нагороди: Нагорода «За оборону Торецька».
Кушнір Тарас Олексійович народився 22 жовтня 1991 року в с. Придніпрянське (колишнє Радянське).
Навчався та закінчив у 2007 році Радянську середню школу. По закінченню здобув професійну освіту в Царичанському аграрному ліцеї, після закінчення якого був призваний до лав Збройних Сил України, за станом здоров’я був комісований.
Працював водієм у Царичанській селищній раді, згодом — водієм у СК «Радянський», а вже потім — у Придніпровську на спецкар’єрі.
Взяв за дружину Марію з донею Катрусею. Згодом у подружжя народився син Матвійко.
Після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до поліцейського батальйону «Лють».
Загинув 12 червня 2025 року при виконанні бойового завдання, рятуючи своїх побратимів.
Похований у селі Придніпрянське.
Кушніренко Олексій Сергійович
Дата та місце народження: 27 травня 1983 року в місті Кобеляки Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 28 липня 2022 року на Харківщині.
Кушніренко Олексій Сергійович народився 27 травня 1983 року в місті Кобеляки.
З 1989 по 2000 рік навчався в Кобеляцькому НВК № 1. По закінченню школи вступив до Харківського державного університету залізничного транспорту. Працював у Полтавській механізованій дистанції заступником начальника.
На початку квітня 2022 року був призваний до ЗСУ Полтавським РТЦК та СП. 28 липня 2022 року, під час проведення розмінувальних заходів поблизу населеного пункту Уди на Харківщині, Олексій Сергійович Кушніренко отримав поранення, не сумісні з життям.
Похований у м. Кобеляки. На приміщенні ОЗ «Кобеляцький ліцей № 1 Кобеляцької міської ради» встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Олексія Кушніренка.
Левченко Валерій Олександрович
Дата та місце народження: 4 серпня 1978 року м.Кобеляки Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 8 вересня 2024 року.
Левченко Валерій Олександрович народився 4 серпня 1978 року. Закінчив колишній НВК №1, нині ОЗ «Кобеляцький ліцей №1». По закінченню школи отримав професію тракториста-водія в Кобеляцькому професійному ліцеї.
Валерій був люблячим сином, надійним старшим братом та відданим товаришем. Непогано ладив з деревом, і любов до цього він перейняв від свого батька. Тож деякий час працював оператором станка у ТОВ «Зоря». Валерій був добрим, щирим і надійним, завжди готовим прийти на допомогу. Мама – Надія Григорівна була завжди для нього взірцем доброти, стійкості та теплоти.
У 2024 році був призваний по мобілізації й пішов захищати рідну Батьківщину.
На жаль, 8 вересня 2024 року, під час виконання обов’язків по захисту рідної землі, Валерій загинув у результаті обстрілу з боку противника.
На приміщенні ОЗ «Кобеляцький ліцей № 1 Кобеляцької міської ради» встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Валерія Левченка.
Додати коментар