Пам’ятаємо повсякчас, згадуємо поіменно
Продовжуємо публікувати список земляків-воїнів, які віддали своє життя в боротьбі за Україну.
Литвин Антон Юрійович
Дата та місце народження: 22 січня 1989 року в м. Кобеляки Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 7 листопада 2023 року на Донеччині.
Військове звання: солдат.
Антон народився 22 січня 1989 року в м. Кобеляки. Тут же закінчив 9 класів у тодішньому навчально-виховному комплексі №1, нині ОЗ «Кобеляцький ліцей № 1». Учителі та однокласники Антона всі, як один, говорять, що чудово володів інформаційно-телекомунікаційними технологіями: комп’ютер, телефон – відремонтує, оновить із задоволенням. По закінченню школи Антон разом із батьками розвивали власну справу. Антон займався обробленням та друком фото, не полишав і ремонт техніки. Проходив службу в Збройних Силах України – 30 АБ. Після служби продовжував працювати. Життя складалося так, що деякий час працював і за кордоном. Та вже ж повернувся додому.
На початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов до пункту комплектування записатися захищати рідну землю. Був призваний 22 червня 2022 року. Службу проходив у кулеметному взводі військової частини А4028. Військове звання – солдат. Позивний «Тоха». Завжди приходив на допомогу хлопцям. За що й отримав Почесний нагрудний знак «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України В.Залужного. А 7 листопада 2023 року разом зі своїми побратимами Антон Литвин потрапив під обстріл поблизу села Бердичі, що на Донеччині.
У Антона залишились батьки: мама – Лариса Леонідівна, батько – Юрій Григорович, менша сестра – Анюта, тітка Валентина, племінники.
Похований у місті Кобеляки.
Лісний Віталій Сергійович
Дата та місце народження: 31 жовтня 2003 року, с. Лисенки Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 25 лютого 2022 року, м.Миколаїв.
Лісний Віталій Сергійович народився 31 жовтня 2003 року, проживав у с. Лисенки, був найстаршим сином у багатодітній родині. Навчався у вищому професійному гірничо-будівельному училищі в м. Горішні Плавні. Восени 2021 року був призваний на строкову військову службу.
25 лютого 2022 року Віталій Лісний отримав поранення, несумісне з життям, але на Кобеляччину тіло Героя змогли доставити лише 16 березня 2022 року. У Віталія залишилися батьки та два молодших брати.
Похоронили Віталія Лісного на Алеї Героїв у місті Кобеляки. На приміщенні Василівської гімназії розміщено меморіальну дошку в пам’ять про Віталія Лісного.
Магдич Володимир Михайлович
Дата та місце народження: 22 квітня 1964 року м. Дніпро.
Володимир народився 22 квітня 1964 року та проживав у м. Дніпро. У дитинстві кожного літа приїздив у с. Морози до дідуся й бабусі, мав там багато знайомих і друзів. Закінчив будівельний інститут, за професією інженер-будівельник.
У квітні 2022 року пішов добровольцем на фронт, вивозив поранених з поля бою. Воював на сході України, брав участь у бойових діях під Волновахою.
31 серпня 2022 року, під час виконання бойового завдання, Володимир Михайлович Магдич загинув поблизу м. Бахмут Донецької області.
Поховали Володимира на кладовищі в с. Морози, поруч із могилою батька.
Без батька залишився син.
Ломов Микола Володимирович
Дата та місце народження: 4 березня 1977 року в місті Кобеляки.
Дата і місце загибелі: 17 липня 2022 року на Донеччині.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ломов Микола Володимирович народився 14 березня 1977 року в місті Кобеляки, навчався у Кобеляцькому НВК №1, після закінчення школи вступив до Професійно-технічного училища, де з 1992 по 1995 навчався за спеціальністю тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар-ремонтник, водій. Чудово знався на будівельній справі, завжди приходив на допомогу, мав мрії та впевнено йшов до мети.
24 лютого був призваний до Збройних Сил України. Загинув 17 липня 2022 року, героїчно захищаючи нашу землю від російського агресора в Сіверську Бахмутського району Донецької області.
У Миколи Володимировича залишилися мати, батько, брат, (цивільна дружина та дві доньки).
Похований на Алеї Героїв у місті Кобеляки. На приміщення ОЗ «Кобеляцький ліцей №1» в пам’ять про Миколу Ломова встановлено меморіальну дошку.
Лось Андрій Володимирович
Дата та місце народження: 6 червня 1984 року, с.Озера Полтавської області.
Дата і місце загибелі: 25 березня 2025 року на сході України.
Андрій Володимирович Лось народився в селі Озера, навчався в Озерській ЗОШ. Працював на будівельних роботах. Був доброю, щирою та працьовитою людиною. Завжди приходив на допомогу, за що його щиро поважали й цінували односельці.
Андрій загинув 25 березня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області, захищаючи мир і свободу своєї країни.
У Андрія залишилися батьки та троє дітей. Світла пам’ять про Андрія Володимировича Лося назавжди житиме в серцях земляків. Він поклав своє життя заради майбутнього України, і його подвиг не буде забутий.
Похований Андрій Лось у селі Озера.
Макаров Вадим Олександрович
Дата та місце народження: 8 вересня 1986 року на Запоріжжі.
Дата і місце загибелі: 7 серпня 2025 року за результатами ДНК.
Макаров Вадим Олександрович народився 8 вересня 1986 року на Запоріжжі. З дитинства любив землю і працю на ній. Усе своє життя він присвятив сільському господарству, працюючи комбайнером. Вадим був тим, хто вмів відчувати рідний край, дбати про врожай і працювати до останньої хвилини, навіть тоді, коли навколо лунали ворожі обстріли.
23 серпня 2024 року він став на захист України, змінивши комбайн на військову форму. 1 грудня 2024 року востаннє зателефонував рідним, сказавши, що йде на завдання. Після цього зв’язок обірвався. Шість довгих і тривожних днів рідні чекали дзвінка від Вадима. Та 6 грудня зателефонували побратими, які повідомили, що Вадим не повернувся із завдання.
Рідна сім’я не втрачала надії, шукала його всюди, направляла всі документи для встановлення особи. І лише 7 серпня 2025 року прийшла важка звістка — Вадима ідентифіковано.
Він був турботливим сином для матері, Наталії Володимирівни, виявляв глибоку повагу і вдячність до свого рідного дядька, Миколи Володимировича, який був йому за батька. Любив бабусю та двоюрідну сестру. Вадим залишив по собі позитивну згадку серед колег завдяки своїм якостям – доброчесності, працьовитості, щирості та відданості.
Він був людиною, на яку завжди можна було покластися – і в мирному житті, і на війні.
Додати коментар