1418 - 1378

Сьогодні, коли пишу цю статтю, вже 2 грудня 2025 року. Триває 1378 день війни.

Думаю, що більшість із земляків, тоді, коли це жахіття тільки починалося, в перші дні, а особливо — місяці війни, думали, що вона невдовзі закінчиться.
Та що там закінчиться. Більшість українців не вірили, що війна взагалі може розпочатися. Автор цих рядків теж не вірив.

Напевне, це нормальна реакція людської психіки — не хотіти поганого і не вірити в нього.

І навіть після того, як лихо прийшло на нашу землю, хотілося вірити, що воно нас швидко покине. Ну місяць, ну півроку, ну рік максимум.

Але сталося зовсім не так. Сталося так, як прогнозували нечисельні аналітики. Вони говорили, що ця війна — надовго. На роки.

Для порівняння — найкривавіша в історії людства Друга світова війна тривала 2194 дні.  А та її складова, що звалася Великою вітчизняною, — 1418.

Коли був маленьким, нам, учням, часто нагадували про ті 1418 днів. Навіть легкоатлетичні забіги на таку дистанцію проводили.

Зараз до 1418-ти залишилося якихось сорок днів. Тоді,  в далекому 1945 році, все завершилося миром.

Навряд чи нам можна очікувати на мир через 1418 днів. Навіть попри любов схибленого російського фюрера до символізму. Адже, на відміну від тієї війни, сьогоднішні схиблені «можемпавтаріли» та «дєдиваявалі» через сорок днів не переможуть і заявлених цілей не досягнуть.

А стратегічної поразки вони зазнали вже давно. Ще тоді, коли увійшли із мечем на чужу для них землю. Адже виграна війна — це та, що не розпочалася.

І напевне, через десятки років уже їх нащадки, якщо будуть при здоровому глузді, чи взагалі будуть, запитуватимуть, що ж це було, в чому ж ціль та ідея. І не почують відповіді.

Дійсно, неможливо пояснити, із якою метою представники білої раси в 21 столітті завзято нищать інших представників білої раси, при цьому гинуть самі, маючи все, що потрібно для власного заможного життя. Типу слов’яни прийшли убивати справжніх слов’ян, перед цим запевняючи їх у братерській любові.
Ну не колективна шизофренія це? Але так сталося. Їх готували і приготували до вбивста і до бою.

Ми — не готувалися. Ми, попри всі наші негаразди, розбіжності в поглядах і навіть якусь унікальну здатність наступати на граблі по кілька разів, до війни, до вбивства собі подібних не готувалися.

А потім сталося справжнє диво, в яке не вірив жоден військовий аналітик, коли майже беззбройна країна із армією, яку десятиліттями руйнували, і з народом, який ніколи не починав воєн та й взагалі не брав у них участі, дали «по зубах» озброєним і вишколеним головорізам.

Хтось порівнює нашу війну, наше сьогодення та й майбутнє з Ізраїлем. Мовляв, ізраїльтяни теж змушені жити в стані постійної війни. Як на мене, не зовсім коректно. Адже не врахований один принциповий момент — проти якої армії воюють ізраїльтяни. Ракети джихадістів, зроблені із водопровідних труб, якось важкувато порівнювати з «Іскандерами».

Так що у нас — своя війна. Не бажана нами, але унікальна. І ми в ній переможемо. А в світову історію увійшли вже давно. Ще 22 лютого. 1378 днів тому. 

Подобається    0