Ну як, із Трампом зажили?

Ось і минув рік з того моменту, коли відбулася інавгурація новообраного президента США Дональда Трампа. Ба, вже більше, аніж рік минуло.
Здавалось би, навіщо зараз згадувати про подію, що відбулася в далекій від України і в чужій та маловідомій більшості з нас країні?

Та все ж, робота журналіста не в останню чергу полягає в тому, аби нагадувати аудиторії про те, хто, коли і що обіцяв і хто й на що сподівався. А то ж пам’ять людська — вона й так занадто «коротка», а в умовах сучасного інформаційного шквалу, коли людський мозок ледве не щосекунди «засирається» новими й новими повідомленнями, вона взагалі катастрофічно втомлюється і відмовляється щось зберігати.

Так от, у не надто далекому 2025-му році ми вчергове стали свідками того, як сотні тисяч українців із незрозумілих підстав вирішили, що якийсь американський дядько одразу зробить їм «харашо». Ну дядько то звичайно оливки у вогонь підливав, язиком плескав, обіцянки роздавав.

Якщо конкретніше — Трамп обіцяв швиденько завершити миром російсько-українську війну.

Дуже добре пам’ятаю, як різноманітні доморощені українські «експерти» плескали в долоні і торжествували. Ось, мовляв, Трамп прийде і порядок наведе.

Автор цієї статті добре пам’ятає дискусії з нібито розумними і мислячими людьми, які щиро не розуміли мого скепсису з приводу можливості  й справжнього бажання президента США припинити війну.

А я, у свою чергу, щиро не розумів, як дорослі люди, доживши до сивини, продовжують вірити в діда Мороза чи Санта Клауса, у даному випадку — в обіцянки президента абсолютно чужої для них держави.

Пам’ятаю своє запитання до фанатів Дональда Федоровича, на яке ніхто з них так і не дав відповіді:

— Ну, поясніть мені, дурному, як Трамп може зупинити війну? Як він може вплинути на путіна? На Зеленського — розумію. Грошей для України не дасть, озброєння не дасть. А на путіна?

Ну, в принципі, все так і сталося. Якісь перемовини про припинення війни йдуть. Але вони йшли ледве не з першого дня.

І навіть якщо теперішні перемовини і матимуть, дай Боже, позитивний результат і ця кривава бійня завершиться, то заслуга в цьому буде не президента США, Китаю чи якоїсь країни.

А це буде заслуга виключно української армії. Без неї, без ЗСУ, без отих сотень тисяч хлопців і дівчат, які нічого нікому не обіцяють і не красуються в телевізорі, ніяких перемовин просто не було б. Усе б завершилося в 2022-му, чи в 2023-му, чи в 2024-му. Завершилося б підписанням капітуляції України.

Так, війна завершиться. Коли — не знаю.

Але знаю, що коли розпочнеться мирне життя, багато людей швиденько забудуть про справжніх героїв тієї війни. І знову слухатимуть чергового політика-пустобреха, який вчергове щось набреше про свою здатність «дідморозити» і всіх ощасливлювати.

Що ж, як буду живий, то нагадуватиму. І про справжніх героїв, і про пустобрехів.

Подобається    0