Млинівська республіка живе попри всі негаразди
У червні 2026 року планується проведення чергового Дня Млина на Ворсклі. Це буде вже шістнадцяте за ліком зібрання. На нього приїдуть люди з усієї України. А об’єднує їх те, що вони виросли на берегах Ворскли.
День Млина вже став таким собі культурно-етнографічним заходом, майже фестивалем. Кожного року кобелячани, чиє дитинство пов’язане із берегами Ворскли та старим водяним млином у місцині під назвою Рибалки, збираються разом, аби поділитися новинами і враженням, згадати минуле і просто відпочити у веселій компанії.
Люди збираються навіть під час повномасштабної війни. Адже пам’ять серця не здолати ніяким негараздам. І є сподівання, що після закінчення війни, при підтримці влади, Кобеляки отримають своє унікальне свято — День Млина на Ворсклі.
Одним із активістів неформального об’єднання під утомною назвою «Млинівська республіка» є Анатолій Хоменко. Він давно живе далеко від Кобеляк. Але постійно приїжджає на свою малу батьківщину.
86‑річний Анатолій Іванович Хоменко — голова представництва громадської організації «Кобеляцьке земляцтво» в місті Київ, герой «Млинівської республіки», один із засновників Дня Млина. Народився в Кобеляках. У 1957 році закінчив Кобеляцьку середню школу № 2. Навчався разом з Борисом Савичем Попругою, Анатолієм Романовичем Пелюхнею. Вищу освіту отримав на філософському факультеті Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка. Працював редактором у видавництві «Україна».
Наш земляк ділиться спогадами:
— Звичайно, хочеться зустрітися з друзями по юності, навіть по дитинству, по зрілому віку. З тими, хто був тісно пов’язаний з млином. Насамперед я згадую Леоніда Гудирю, Анатолія Проскурню, братів Мальцевих, Костянтина Кота, Бориса Попругу, Аліма Кузьменка, Олександра Вертилецького, Тетяну Безкровну, Валерія Попова, Володимира Корецького, Василя Радченка, Олександра Данка, Анатолія Пелюхню, Галину Тихоненко, Надію Радченко, Миколу Дмитренка, Анатолія Жука, Валерія Буртового.
Завжди слідкую за нашими майстрами слова, які своїми творами радують нас, нагадують нам, звідки ми родом! Приємно бачити, як презентують той чи інший твір, святкують та вітають із днем народження авторів книг. Щоліта із задоволенням, з подихом слухаємо їх виступи на святі «Млина». Радуємося, що талановиті поети, гумористи, музиканти беруть участь у святкових заходах. Разом ми відпочиваємо, спілкуємось.
Яка перспектива зібрань на свято Млина? Це вже було не тільки свято Млина, а і свято Ворскли. Тому треба перспективу пов’язувати з річкою.
Ворсклу треба зберегти. Річка завжди рятувала людей в скрутні часи під час голодоморів, війни… Людина могла себе і всю родину прогодувати.
Треба робити насадження по берегах Ворскли, не допускати її замулення через розорювання аж до берегів. Якщо не надавати значення питанням охорони і збереження водних ресурсів, особливо малих річок, то через п’ятдесят років від Ворскли залишиться один рівчак.
Пам’ятаю, як почистили Ворсклу і ходили баржі, возили щебінь.
Що побажати молоді? Любити свою Батьківщину, культуру, мову, землю, звичаї, традиції, берегти і відновлювати природу, бути патріотами держави.
Анатолій Іванович разом з дружиною Тамарою Євгенівною (яка працювала першим директором музею історії Києва) виховали двох прекрасних дочок Наталію і Тетяну, які здобули вищу освіту і вже мають свої родини. Цікаво, що менша, Таня, стала майстром спорту з плавання, закінчила інститут фізкультури. Очевидно, що це батьківська любов до цього виду спорту їй передалася. Люблять плавати і внучка Анатолія Івановича Анастасія, і правнучка Амелія.
У моїй книзі «Дзвони над Кобеляками» розміщена присвята Анатолія Івановича Хоменка: «Колисці мого дитинства і юності, моєму улюбленому місту Кобеляки».
Мить за миттю життя відпливає від нас золотим падолистом,
Покоління минулих століть відлетіли в небесну блакить,
Та лишили у спадок нащадкам з дитинства улюблене місто,
Що зроста, розвивається, сміхом дитячим дзвенить.
Хто він був — невідомий та мудрий наш пращур,
Хлібороб, ремісник чи козак із дніпровських заплав,
Що на цім неймовірно красивому місці
Наше місто майбутнє започаткував?
А навколо природа життям і весною буяла,
Солов’ї заливались піснями у нетрях гаїв,
Найбагатша на світі уява
Не змогла б змалювать цих казкових та щедрих країв.
Розросталося місто та промисли різні і славні,
Процвітала торгівля, міцніли місцеві купці,
І з’явились райони умовні, а назви наявні:
Покрівка, Ковжежа, Броварки,
Гатище, Заворскло, Зарічка, Ведмедівка, Юр’ївка
та Солонці. А перлиною міста, окрасою та нагородою
Річка Ворскла — красуня з чарівною вродою,
Що несе свої води з давен-давнини,
На ній зводили предки мости та млини.
У далеких й близьких пам’ятних століттях,
У жорстоких битвах гартувалась наша доля,
І крізь роки тяжкого лихоліття
Діди й батьки нам рятували землю й волю.
Час невпинно летить…
Наше місто крокує у майбутні безмежні роки…
Батьківщина мала — це мої і твої Кобеляки,
Єдині на світі, на всі покоління й віки.
У кожного з нас є свій куточок на дорогій і рідній землі, куди ми завжди повертаємося душею. Це те миле місце, де ми набираємось сил, звідки вирушали у широкий світ.
Для багатьох кобелячан таким місцем був млин на Рибалках. Ніби недавно цей водяний вітряк нагадував корабель, що подорожував річковими просторами.
А на початку 60‑х років до вже недіючого млина потяглася молодь. Цей водний велетень став не тільки оздоровлюючим центром, де загартовувались, мужніли, ставали фізично сильними, а головне — що відбувалось інтенсивне духовне зростання. На млині виховувалися риси чесності, благородства, вірності у дружбі.
Добре, що ця традиція проведення Дня Млина підтримується сучасною молоддю.
Додати коментар