Навіщо ці «понти для бідних»?

Певно читачі помітили, що за останній місяць у нашій газеті різко збільшилася кількість публікацій, присвячених екологічній темі. Зокрема — питанням озеленення населених пунктів. Вони, наші рідні Кобеляки, Нові Санжари, Білики, Бутенки та інші більші чи менші села і містечка і так не страждають від нестачі зелені, кисню та прохолоди скверів і парків. Та все ж… Та все ж настала весна і люди поодинці та групами почали висаджувати нові дерева. Там пенсіонери кілька туй посадили, в іншому місці ледве не цілий гектар лісу заклали. І це добре. Адже це знову кисень, комфорт, захист від вітру та пекучого сонця. Це той чинник, по якому ми найшвидше можемо наблизитися до Європи. Європейськість полягає і в кількості лісів та парків. Щоправда, та кількість повинна бути ще й якісною, а не такою, як в Україні, де ліси та посадки перетворюються на стихійні звалища людського непотребу. Та мова, зрештою, йтиме не про це. Коли дерева садять, повторюся — це добре. Але, як майже в кожній бочці меду, у цій гарній справі є й своя ложка дьогтю.
У процесі підготовки публікацій ми в редакції передивляємось і сотні знімків, на яких зафіксований процес посадки. А також безпристрасні фотооб’єктиви фіксують те, що називається «понтами». Або (для більш освіченої публіки) «потьомкінськими селами». Це коли дядьки і тітки в ділових костюмах, наманікюрені і набріолінені, з явною огидою тримають у руках лопати та саджанці, імітуючи виконання справжньої роботи. Ні, звичайно ми не виступаємо за те, щоб на фото були замурзані і забрьохані люди. Але ж давайте обійдемося без «понтів». Якщо дерева дійсно саджають, то роблять це не в діловому одязі, не стискують шию краваткою та не забризкують голову лаком міцної фіксації. Щоправда, заради справедливості потрібно відзначити, що такої дешевої показухи у нас, у провінції, стає все менше. «Понти» перекочовують у Київ.
От і добре. Сподіваюся, що чиновники, посадовці та люди інтелігентних професій сприймуть цю статтю адекватно. Вони ж, по теорії, повинні бути розумними. І надіюсь, що повірять на слово — нічого, крім сміху і кепкувань, така показуха в інших людей не викликає.

Подобається    0