Травневі тези

Ось і минули традиційні травневі свята. Одне з них — День Перемоги, пройшло помпезно, із давно забутим розмахом. У всякому випадку, так було у столиці та великих містах України. А ось Першотравень, як День солідарності трудящих, минув якось зовсім непомітно. Якби не зайві вихідні дні, то його можна було й зовсім не помітити. Посадили картоплю, сходили «на природу», отримали перші сонячні опіки та чергове похмілля та й по тому. Так відзначили 1 Травня в Україні.
Подібне ставлення українців до колишнього Дня солідарності трудящих мимоволі навіяло деякі роздуми, котрі задали тему черговій редакційній статті. Звичайно, нижчевикладеному тексту дуже далеко до знаменитих ленінських квітневих тез. Ну та ніхто й не претендує на лаври всесвітньовідомого політичного лідера і вождя світового пролетаріату. Та, напевно, й Ілліч, і чиказькі робітники, на честь яких почали відзначати Першотравень, якби раптом ожили, то побачивши, що діється у сучасній Україні, швиденько попросилися б назад, у яму.
Українці ж в черговий раз продемонстрували світові і самим собі, що є на диво індиферентною нацією, малоздатною до якихось рішучих революційних кроків. І їм глибоко наплювати на якісь там свої права та свободи. Вони ніколи не вийдуть на вулиці, щоб захисти себе, а не виконати волю своїх вождиків. Зрештою, давно було сказано: кожному — своє. І, можливо, у такій апатії є своя логіка і історична закономірність. Можливо, без сумирності українців зруйнувалася б якась метафізична світова гармонія. Можливо…
Та водночас українці виявляють парадоксальну цікавість до подій, котрі ну аж ніяк не позначаються на їх сьогоденні і близькому майбутті. Не втомлююсь дивуватися людям, які з піною на вустах сперечаються між собою щодо долі Чорноморського флоту, збагаченого урану чи продажу якогось підприємства росіянам або комусь іншому. Можете вважати мене невігласом, але, хоч убий, не можу зрозуміти, як всі ці події впливають на благополуччя кожного з нас чи на долю незалежності держави. Он шведи продали «Вольво» китайцям і ніхто не робить з цього надзвичайної події. Натомість шведи швиденько виходять на акції протесту, коли в країні зростають ціни або влада порушує якісь соціальні гарантії. А в нас… У нас все навпаки. Чомусь людей більше цікавлять якісь віртуальні, чужі проблеми, а не ті, що безпосередньо впливають на їхнє життя. Можливо тому, що для їх вирішення не потрібно нічого робити? Саме тому у Європі 1 травня виходять на акції протесту і солідарності, а ми картоплю садимо та горілку п’ємо.

Подобається    0