Блог: Про життя і не тільки...
Автор: Дарія
Весна. Перші промінчики сонця, пробиваючись крізь вікно, змушують хоч на хвилину забути про всі проблеми і не засиджуватись вдома. А за вікном безкінечні потоки машин, перехожих і всі поспішають у якихось щоденних, буденних справах...
А тим часом, російські окупанти, виставивши жінок та дітей живим щитом попереду автоматів, штурмують наші військові частини в Криму. Але здається, ця реальність десь далеко, за сімсот кілометрів від нас. І для багатьох українців усе залишилося, як і раніше. Яка війна, коли ніхто не стріляє, танки не перемелюють асфальт міських доріг, а літаки не скидають бомби? Та все ж таки, війна триває. Час від часу вона нагадує про себе потужною військовою технікою та зброєю, яку перевозять повз наше місто в невідомому напрямку. Деякі кобелячани вітають українських військових та вигукують їм слова підтримки. А хто, здивовано та налякано дістає з кишені телефон і фільмує все на відео.
Тим часом, тисячі добровольців збирають гроші, речі та харчі для нашої армії. У військкоматах черги добровольців, готових стати на захист своєї держави. Хтось, збирає гроші на бронежилети для військових, хто — допомагає біженцям з Криму, а дехто записує зворушливі відео та передає слова вдячності нашим армійцям.
Мені здається, що сьогодні день за днем пролітає просто блискавично. Для мене дні проходять в бескінечному чеканні останніх новин. Ця звичка, до речі, з’явилась не так давно. Особливо, вона навалюється на мене вечорами. Можливо, це зовсім свіжа кількамісячна звичка чекати від ночі страшних новин. Чотири місяці, як чотири сезони якогось триллера. З серії в серію тебе щоразу викидає в нову реальність.
І сьогодні просто немає місця для апатії! Кожен може зробити свій маленький вклад в одну, спільну справу. Ми мусимо об’єднатися заради однієї мети. Адже по той бік східного кордону стоїть хоч і брантій народ, але озброєний до зубів. І що страшно, він дійсно готовий стріляти. Бо образи якихось страшних бандерівців та націоналістів не один день вбивали в їхню свідомість.
Та, звісно, колись все стане на свої місця. І ці страшні події нам сьогодні треба просто пережити. Тільки разом, об’єднавши свої сили.
Додати коментар