Розмова про реформи.

Блог: nigil novi sub soli

Автор: alexisyp

Розмова про реформи.
Вже всі, мабуть, чули про реформи та децентралізацію, але зрозуміти, що це означає в майбутньому не всі можуть. Поговорімо про це. 
Реформи, тобто зміни, можуть стосуватися різних сфер життєдіяльності людей: політики чи економіки, соціального життя чи, навіть, ставлення до релігії та свободи слова. Наприклад, реформою, якою займався особисто цар в відсталій Московії, колись було примусове зарахування боярських дітей до державних шкіл на навчання, а також насильне бриття борід у росіян, щоб були схожими на європейців та ставали поступово грамотними… І це було прогресивно на той час, хоч відбувалося з натиском "згори". До речі, в більшості випадків реформи проходять примусово на вимогу найпрогресивнішої частини суспільства.
Отже, стверджуючи, що реформи потрібні, щоб подолати відставання від лідерів і передовиків у якомусь напрямку, слід розуміти, що відставання, яке є очевидним для одних, може бути незрозумілим іншим. В такому випадку, ініціатором може виступати як влада, так і громадськість, а опір і спротив змінам, відповідно, легко прогнозувати. Знову ж, для прикладу, наведемо історію з царем Петром I. Побувавши в Європі, він зрозумів, що люди інших держав переміщаються навколо світу сучасними кораблями, мають досконалу техніку, машини, інструменти, станки, розвивають безперешкодно торгівлю і т.д., тому необхідно рубати "вікно", щоб потрапило світло в "темний народ". Оскільки мало хто міг зрозуміти задуми царя, то реформи проводились без обговорень, насильницькими методами. Пройшовши через війни й репресії Росія отримала посилення самодержавства й розширення імперії. Основна ціль реформи царя досягнута. Про людей і їх добробут тоді ніхто не думав, бо народ був власністю монархів.
Ціль реформ в Україні – це по-перше, посилення державності, шляхом досягнення її економічної могутності та реальної незалежності, по-друге, поліпшення якості й тривалості життя українських громадян, бо захистити їх інтереси може тільки національна держава. До першого завдання можна віднести реформи в армії, міліції, судову, конституційну, виборчу, адміністративну та багато іншого, а до другого забезпечення фундаментальних прав і свобод громадян, що забезпечують їх вільне життя й розвиток:  свобода слова, підприємництва, віроісповідування, захист гідності тощо.
  Оскільки змін на краще в нашій країні хочуть всі, то й необхідність реформ зрозуміла сама собою і не підлягає сумніву. Але часто, хто хоче реформ, той не може їх проводити, бо народ може влаштувати мітинг чи революцію, але реформувати державу можуть тільки професіонали й спеціалісти, які є не політиками, що думають про наступні вибори, а державними діячами, що думають про наступні покоління.
Надскладною проблемою в Україні є те, що реформи потрібно проводити системні й комплексні, тобто по багатьох напрямках одночасно, а також в найкоротші терміни, в умовах тотальної бідності, та ще й відбиваючись від зовнішньої агресії. Та й це все було б по силам, якби суспільство було єдине, об’єднане спільною ідеєю та мало однакову думку бачення свого майбутнього.
Але, все зовсім не так. Суцільна недовіра, підозри й звинувачення, безкультур’я й хамство, бідність та безпорадність, брехня й маніпуляції інформацією оточують нас і заважають адекватно сприймати оточуючий світ, не дають можливості "відсіяти зерно від полови", розібратися що важливе, а що почекає.
Та все ж проводити зміни й реформуватися ми приречені. Доцільність цього підтверджую прикладами з життя. В Кобеляках, в 2005 році, ми задумали й провели реконструкцію теплопостачання житлових комунальних багатоповерхових будинків, замінивши централізовану систему теплопостачання на індивідуальну. Був величезний супротив з усіх боків. Невдоволені були всі. Мені, як міському голові, говорили, що я самогубець. Але все вдалося й через 2-3 роки, коли по Україні прокотилося подорожчання послуг опалення та розмерзлися системи й котельні в кільканадцяти містах, кобелячани оцінили подаровану автономність та ще й зроблену "живосилом", примусово, за кошти міського бюджету. Виявляється можна проводити реформування й доцільно це робити, але необхідні позитивні приклади з видимим кінцевим результатом.
Може хтось і не згоден, але я підтримую й розумію реформи, які проведені президентом Кучмою по розпаюванню державних земель колгоспів. Мільйони селян отримали у власність реальне майно у вигляді земельних паїв і задоволені цим. А держава від такої реформи отримала чисті не забур’янені поля з високою врожайністю, величезний експорт продукції, повні полиці товарів на внутрішньому ринку, податки. Швидко знайшлися ефективні господарі, фермери, одноосібники, які вирощують врожаї більші, ніж в колгоспах, оновлено СГ-техніку не за державний кошт, сільське господарство стало вперше прибутковим і перспективним, а власники паїв можуть обирати – з ким вигідніше співпрацювати, здаючи в оренду пай. А ті, що не реформувалися – залишили людей без паїв, отже, без доходів їхніх дітей і внуків.
Прикладів можна наводити багато, але без активних дій зміни ніколи не настануть. Виконуючи роботу вперше, можливі помилки, але слід неодмінно братися й починати. Мої знання й діяльність стосуються реформ пов’язаних з децентралізацією, місцевим самоврядуванням, організацією влади на місцях, адміністративно-територіальним устроєм на рівні громад і районів. От про цей бік змін і реформ пропоную поговорити детальніше, але вже в наступній статті…

 

24 квітня 2015, 12:44 | Блог: nigil novi sub soli

Інші записи автора


Коментарі до цього запису заборонено автором