Квіти для міністра
Зовсім недавно майже всі засоби масової інформації обговорювали вчинок студентки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Дарини Степаненко. Сімнадцятирічна дівчина під час форуму міністрів освіти Європи «вручила» квіти міністру освіти і науки України Дмитру Табачнику. Тільки не до рук, а... в обличчя. Тим самим висловивши своє невдоволення методами його роботи. Думки з приводу цього вчинку розділилися. Дехто вбачає у ньому чистий екстремізм. Хтось вважає, що завдяки цьому екстремізму вся громадськість відразу повернулася обличчям до болючих проблем в освіті. І я схиляюся саме до цієї думки. Проте не вважаю такий спосіб вирішення проблем правильним. Та не було б цього вчинку, то не було б і такого яскравого обговорення усіх проблем в освіті. А їх дійсно вистачає, і вони потребують негайного вирішення. Це і підручники, рекомендовані Міністерством освіти, з помилками на кожній сторінці. Це і скорочення педагогічного персоналу. Це і закриття шкіл у багатьох містах і селах України. Проблем багато, і всі вони різні. От тільки причина їх, як мені здається, одна: освітні закони видають теоретики, які ніколи не мали справи з живими дітьми. Тому це закономірно викликає невдоволення.
Думаю, було б дуже добре, якби всі міністри, депутати та міські голови хоча б іноді згадували своїх вихователів дитячого садка, які саджали їх на горщики і витирали сопливі носи. Першу вчительку, яка навчала їх розумному, доброму та вічному. І хоча б трішки задумувалися над тим, що хвилює їх сьогодні. Тоді проблем у освіті було б набагато менше.
У переддень свята працівників освіти я хочу привітати свою першу вчительку Аллу Григорівну Кочергу і всіх освітян району з цим прекрасним, світлим днем. Адже у їхніх руках найбільша з усіх цінностей світу — людина. Вони творять її, як скульптор свою статую. І десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого. І якби всі про це пам’ятали, тоді не було б подібних проявів «вдячності» освітянському міністру. Він отримував би справжні квіти, і, що головне,— в руки.
Думаю, було б дуже добре, якби всі міністри, депутати та міські голови хоча б іноді згадували своїх вихователів дитячого садка, які саджали їх на горщики і витирали сопливі носи. Першу вчительку, яка навчала їх розумному, доброму та вічному. І хоча б трішки задумувалися над тим, що хвилює їх сьогодні. Тоді проблем у освіті було б набагато менше.
У переддень свята працівників освіти я хочу привітати свою першу вчительку Аллу Григорівну Кочергу і всіх освітян району з цим прекрасним, світлим днем. Адже у їхніх руках найбільша з усіх цінностей світу — людина. Вони творять її, як скульптор свою статую. І десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого. І якби всі про це пам’ятали, тоді не було б подібних проявів «вдячності» освітянському міністру. Він отримував би справжні квіти, і, що головне,— в руки.
30 вересня 2011, 10:56 | Полтавщина | Редакційна