100 років тому затонув «Титанік»
15-го квітня 1912-го року затонув один з найбільших у світі пасажирських лайнерів.
«Титанік» був найбільшим пасажирським лайнером початку ХХ століття, справжнім гігантом, який зберіг своє ім’я і до сьогодні. Його загибель потрясла світ, ставши однією з наймасштабніших катастроф початку ХХ століття. Давайте повернемось назад і згадаємо, що це був за лайнер! «Титанік» — британський лайнер типу « Олімпік», який починали конструювати 31 березня 1909 року на верфях суднобудівельної компанії «Harlend and Wolff» в Белфасті, Північна Ірландія. Цей найбільший пасажирський лайнер світу на момент свого спорудження належав компанії «White Star Line». Крім нього, були побудовані ще два лайнери — «Олімпік» та «Британік». Але доля цих трьох суперлайнерів склалася по-різному. У кожного з величезних кораблів вона була трагічною.
Але найбільша трагедія сталася з «Титаніком». Вона забрала життя більш ніж 1500 чоловік. Початок його рейсу в середу, 10 квітня 1912 року, о 15:00 ледве не завершився катастрофою для «Титаніка». Коли була віддана команда відпливати, «Титанік» швидко почав виходити з гавані Саутгемптона, піднявши велику хвилю, в наслідок якої обрвалися троси іншого американського корабля, що стояв на приколі і ледве не зіткнувся з «Титаніком». Завдяки рішучім діям капітана Сміта і команди аварії вдалося уникнути. Сьогодні існує декілька версій загибелі «Титаніка». На початку століття найпоширенішою була версія, що «Титанік» хотіли навмисно затопити, щоб отримати страхові кошти за нього. Існує інша теорія, що насправді на дні океану знаходиться його брат-близнюк «Олімпік», а також ходять чутки про прокляття під час перевезення муміїї. Ні теорія про підміну корабля, ні теорія прокляття не є дійсними. Тому що коли проводилися дослідницькі занурення до « Титаніка», цю версію оскаржили, оскільки порядковий номер, вибитий на цьому лайнері — «401», а це порядковий номер «Титаніка». І розміщення кают і ресторанів підтверджувало те, що на дні знаходиться «Титанік». Не було знайдено і слідів міфічної мумії.
Натомість однією із доволі вірогідних теорій щодо причин загибелі лайнера є пророцтво, яке було написане за 14 років до справжньої трагедії. Ця пророча книга була написана Морганом Робертсоном і мала назву «Марнота, або крах Титану». У ній було в деталях описано подорож іншого трансатлантичного лайнера «Титан», який теж описували як «непотопаючий». Він теж зіткнувся з айсбергом і потонув при таких же обставинах і з такою ж кількістю жертв, як і відомий нам лайнер, який був збудований 31 травня 1911 року. Після опублікування цієї книги над Робертсоном насміхались і вважали його божевільним.
Але на цьому попередження не закінчились. У березні 1912 року пасажири, які заздалегідь купили квитки на перший рейс «Титаніка», почали одержувати листи, які попереджали про небезпеку, що станеться в цій подорожі. Але не всі звернули на це увагу. Одні відмовились від круїзу, а решта просто знехтували попередженнями. Правда, всього за кілька годин до початку плавання 55 чоловік, з яких була більшість пасажирів 1-го класу, відмовились від поїздки з різних причин. А 16 чоловік з числа тих пасажирів, які врятувалися, згодом розповідали, що на передодні трагедії бачили її у сні. Коли лайнер увійшов у зону айсбергів, він неодноразово отримував попередження про небезпеку, але все одно не змінював своєї швидкості. І це було фатальною помилкою. У ніч 14 квітня о 23:45 одному з матросів у воронячому гнізді Фредеріку Фліту вдалося розгледіти великий айсберг якраз по курсу корабля. Він швидко сповістив про перешкоду на капітанський місток. Отримавши цю новину, старший офіцер Уільям Мердок терміново вжив заходів, щоб уникнути зіткнення — машинному відділенню була віддана команда зупинити двигуни і перевести оберти гвинтів у зворотній напрямок, штурвал був повернутий ліворуч до кінця. Але цього не вистачило для того, щоб уникнути зіткнення. Айсберг пошкодив обшивку корабля нижче ватерлінії і спричинив затоплення трюму. Помічник капітана Мердок дав команду позакривати автоматичні люки між відсіками. Але пошкодження було настільки значним, що одразу затопило 6 відсіків. До того ж ці відсіки не були щільними. Від поштовху майже ніхто не прокинувся, окрім декількох пасажирів і капітана Сміта, котрий наказав перевірити трюми лайнера. Новини для екіпажу не були втішними, оскільки трюм швидко наповнювався водою. Інженер Томас Ендрюс після огляду судна сказав: «Титанік» приречений — він затоне!»
Тому було прийнято рішення подати сигнал SOS. Найближчий корабель, який міг би прийти на допомогу — судно «Карпатія». Але навіть ідучи на повній швидкості, воно прийшло б на місце катастрофи не менше, ніж через 4 години. Тому капітан Джон Едвард Сміт наказав почати евакуацію пасажирів і спустити шлюпки на воду. 15 квітня о 2:10 ночі носова частина лайнера почала занурюватися і піднімати корму майже вертикально. О 2:17 корма була піднята під кутом 45 градусів, що призвело до руйнації димових труб. Не витримавши навантаження, лайнер розламався навпіл і носова частина пішла на дно. Корма залишалася на воді вертикально ще хвилину і потім о 2:20 пішла під воду. Сотні людей опинилися у воді, благаючи про допомогу, але померли від переохолодження. Через 5 годин ті з них, які вціліли, були підібрані на борт «Карпатії». Історія потоплення такого досконалого корабля та загибель великої кількості людей стала головною новиною. Чому так сталося? Це була помилка при конструюванні лайнера чи, можливо, щось інше? Як говорять джерела, при завершенні конструювання цього лайнера один із службовців компанії «White Star Line» хвалився: «Сам Господь не потопить цей лайнер!». На мою думку, саме ці слова стали найбільшою помилкою, через яку найрозкішніший лайнер того часу загинув від зіткнення з айсбергом. Адже «Титанік» був сконструйований так, що міг залишатися на воді навіть при затопленні будь-яких 2-х із 16 водонепроникних відсіків, чи 3-х із перших 5-ти, або всіх перших 4-х відсіків. У квітні 2012 року, через 100 років після аварії, останки корабля отримали захист Конвенції ЮНЕСКО 2001 року про охорону підводної спадщини. Відтепер держави-учасниці Конвенції мають право перешкоджати знищенню, розграбуванню та продажу знайдених на місці трагедії корабля речей. Вони можуть вжити всіх необхідних заходів для захисту уламків затонулого лайнера, а також забезпечити належне ставлення до знайдених у них людських останків. Адже ця історія, яка пройшла вже не перше покоління, збережеться іще на багато років.