Медична реформа: знати, щоб не боятися

Останнім часом в газеті «ЕХО» почали з’являтися публікації на тему проведення медичної реформи. Судячи з коментарів на сайті та тих розмов, які доводиться чути в побуті, ця проблема цікавить земляків. Водночас стає зрозуміло, що людям дуже бракує об’єктивної інформації. Їх або лякають різними жахіттями, пов’язаними з реформами, або, навпаки, співають дифірамби, навмисне замовчуючи проблеми, які можуть виникнути.

Медичну реформу ніхто не відмінить, тому вже сьогодні потрібно готуватися до її впровадження, щоб зменшити негативні наслідки. Як фаховий медик, спробую на простих прикладах пояснити землякам сенс медичної реформи, її переваги та загрози. Тим більше, що маю намір взяти безпосередню участь у створенні потужної Кобеляцької громади і особисто очолити її. А це означає, що якість надання медичних послуг жителям громади мене цікавить не в останню чергу.

Отже, медична реформа. Рухати проект реформи почали, як не дивно, за Раїси Богатирьової. За цей час реформу багато раз переосмислювали. Скажу більше: деякі наміри, котрі нині декларує сучасний міністр охорони здоров’я, перекликаються з тим, що робили у радянські часи.

Приводжу приклад. Міністр робить наголос на профілактиці захворювань. За що її із незрозумілих причин нещадно критикують. А тепер давайте згадаємо, як працювала медицина років 40–50 тому. Практично все населення було охоплене профілактичними оглядами. Їх проходили всі: від дошкільнят до людей пенсійного віку. Що це давало? Головний результат: порушення в роботі організму, які в подальшому приводили до патології, виявляли і лікували на ранніх стадіях. І при тому, що в ті часи не було такого як зараз диво‑обладнання, не було суперсучасних методик лікування і дієвих медикаментів, та загальний стан здоров’я населення був кращим. Думаю, із цим ніхто не буде сперечатися. Тому дивно чути із уст частини медичної спільноти України таку нещадну критику на адресу реформаторів. Вони ж, реформатори, по суті пропонують повернутися до незаслужено забутої радянської системи профілактики захворювань.

Усі ми прекрасно знаємо, як у сучасній Україні проходять профогляди. Якщо навіть виключити корупційну складову, яка, на жаль, присутня, то по-справжньому профілактикою практично ніхто не займається. Людям просто ставлять потрібні штампики у тих чи інших документах.

Ось тут відкривається величезне поле для діяльності сімейних лікарів. Саме вони можуть і повинні виявляти симптоми, що свідчать про початок патологічних змін в організмі. А потім направлятимуть їх до «вузьких» профільних спеціалістів. Думаю, що не відкрию якусь Америку, сказавши, що у тих же Кобеляках чи Нових Санжарах живуть сотні людей із недіагностованим цукровим діабетом, проблемами жовчного міхура, простатитом і десятками інших хвороб, які на перших стадіях легко лікуються або піддаються профілактиці.  Усі ці хвороби можна виявити за допомогою профоглядів при участі сімейних лікарів. І якщо медик дійсно хоче, щоб до нього приходили люди і, відповідно, він мав заробітну плату, він буде в десятки разів ретельніше оглядати своїх пацієнтів.

А далі з’явиться робота для хірургів, невропатологів, травматологів та інших «вузьких» спеціалістів із районної лікарні. Хороші сімейні лікарі, яких конкуренція примушуватиме добре працювати і постійно підвищувати свій професійний рівень, будуть вчасно виявляти хвороби і направлятимуть пацієнтів до колег, що працюють з того чи іншого профілю. Тому не треба кобеляцьким медикам боятися, що вони залишаться без роботи. Якщо вони дійсно фахівці, звичайно.

Знову ж приклад.

Наш видатний земляк Микола Касьян власним прикладом довів, що, живучи у малесеньких Кобеляках, можна мати пацієнтів, які їхатимуть до тебе за тисячі кілометрів. Так, не всі можуть досягти рівня видатного лікаря. Але мати добру славу про себе і, як наслідок, роботу і заробіток, може кожен лікар. Тим більше, що вже згаданий Микола Касьян мене особисто вчив: «Навчися краще за інших лікувати один палець і роботою будеш забезпечений на все життя». І він був правий, бо хворий шукає не знаменитого лікаря, а того, хто зможе вилікувати його.

Ще один гарний приклад. Є в Полтавській області містечко Хорол. А в ньому — районна лікарня. Там за рік роблять 1,5–2 тисячі операцій. Більшість із них — планові. Бо працюють сімейні лікарі, виявляють хвороби, працює система профоглядів, де планово направляють на операції. Там у пологовому відділенні приймають більше трьохсот пологів за рік. А наші землячки, на жаль, переважно їдуть народжувати в Полтаву. Це зовсім не критика кобеляцьких лікарів і людей, які у нас керують медициною. У нас теж є чим похвалитися. Це — приклад того, що у схожих умовах можна досягати успіху і не боятися реформи і безробіття.

А тепер — про роль місцевої влади у процесі реформування медицини. Знову — Хорол і знову приклад. Там головний лікар має підтримку з боку місцевої влади. Завдяки цьому для медиків виділили вісім квартир. У ці квартири заселилися 16 молодих спеціалістів-лікарів, ще чотири молоді місцеві лікарі отримали посади в районній лікарні. А зараз виготовлена проектно-кошторисна документація ще на таку ж кількість житла. Чекають наступних випускників на роботу. Ні одного вакантного місця серед лікарів! Там міська влада не витрачає по півмільйона на фінансування футбольного клубу, не викидають на міфічні басейни чи спортивні комплекси, там у житло для фахівців гроші вкладають! Відчуйте різницю у підходах? Ось тому вже зараз, у процесі медичної реформи, і в Кобеляках потрібно терміново змінювати ситуацію щодо взаємодії місцевої влади і медичної спільноти. Потрібно разом вирішувати дійсно стратегічні і важливі для людей проблеми.

Далі — коротко про центри госпітальних округів, яких дехто панічно боїться. Історія з переділом України на госпітальні округи почалася майже 10 років тому, у далекому 2008 році. Ідея належала європейцям, проект називався «Сприяння реформі медичної допомоги в Україні». Третинна ланка — це рівень висококваліфікованої медичної допомоги. Чомусь думають, що кобелячанам доведеться їздити у Кременчук навіть для того, щоб апендицит прооперувати. Це — неправда. Третинна ланка — це рівень висококваліфікованої медичної допомоги. На цьому рівні здійснюється діагностика складних захворювань та нетипових відхилень, складні операції, діагностика та лікування всіх різновидів онкозахворювань, нетипових патологій та ускладнень. На цьому рівні працюють дослідницькі інститути, вузькоспеціалізовані лікарні та госпіталі. У центрах будуть надавати екстрену та спеціалізовану допомогу, яка потребує наявності суперфахівців і суперобладнання.

Давайте міркувати разом. У нас буде 4 таких центри: у Кременчуці, Полтаві, Миргороді й Лубнах. Там робитимуть операції на судинах, серці тощо. Для того, аби забезпечити фахівцями та обладнанням чотири центри, гроші й людей можна знайти.

Наприклад, щоб забезпечити персоналом перинатальний центр у Полтаві, фахівців шукали по всьому трьохсоттисячному місту. А в Кобеляках ми їх знайдемо? Чи у Решетилівці або Козельщині? А якщо і знайдемо, то чи створимо їм умови для роботи, чи забезпечимо житлом і достойною зарплатою? Чи зможемо оплатити їхні цілодобові чергування? Узагалі, чи потрібні вони в районі цілу добу в лікарні? То, мабуть, краще концентрувати десяток хірургів, анестезіологів, операційних медсестер із відповідними уміннями та обладнанням у чотирьох місцях.

Хтось скаже, що збільшується відстань, яку хворому потрібно подолати до місця надання допомоги. Так, відстань збільшується. Але головне (і кожен медик це підтвердить) — не відстань, а час і якість послуги.

Приклад. Складна операція у Кобеляках. Людину везуть десь із Червоних Квітів. Її приймає черговий лікар. Потім викликають ургентного хірурга. Той приймає рішення про операцію. Викликають анестезіолога, медсестер, шукають донорів, якщо потрібно. А якщо хтось із цих фахівців у відпустці, хворий? А якщо потрібно на підмогу викликати фахівця з Полтави? А час іде. І от скажіть чесно, хіба не так зараз відбувається у Кобеляках, Нових Санжарах, Решетилівці? І так може проходити чотири, п’ять, шість годин.

А в госпітальному центрі є кілька змін хірургів, анестезіологів, операційних сестер і банк крові, запас медикаментів. Є все. То чи не раціональніше згаяти годину в дорозі, аніж п’ять-шість у лікарні, де допомогу надати не зможуть? Думаю, що це питання є риторичним.

Коли розібратися в суті медичної реформи, то вона покликана принести користь людям, зробити медичні послуги більш якісними і доступними. Безумовно, під час її проведення будуть виникати нові проблеми та непорозуміння. І про це теж необхідно говорити.

Зараз же однозначно можна констатувати той факт, що більшість жителів Кобеляцького району, як і більшість українців, просто не отримують достатнього об’єму інформації ні про медичну реформу, ні про об’єднання громад. А чого люди бояться більше всього? Невідомого і незрозумілого.

Тому однією статтею в «ЕХО» тема медичної реформи, її наслідків, проблем, які доведеться вирішувати, зовсім не вичерпана. Чекайте наступних публікацій. А я, у свою чергу, щиро сподіваюся на нові запитання і діалог. Запитуйте, цікавтеся, дізнавайтеся і не бійтесь.

Подобається    0