Чому я не піду на парад вишиванок

У цьому номері «ЕХО» мала бути надрукована інша редакційна стаття. Уже й назва їй вибрана, «Влада на шару», і майже весь текст у голові сформований. Але потім вирішив змінити тему й написати чергову крамолу. Адже для багатьох нижче написане може видатися ледве не святотатством. І серед них навіть будуть ті, для кого років тридцять тому святим був чоловік з ініціалами «В. І. Ленін». Зараз змінилася політика, а з нею різко змінилися пріоритети у святості.

Отже, мова піде про те, чому автор не піде на парад вишиванок. Така пропозиція днями надійшла з коридорів влади. Але не була прийнята. Скажу ще страшніше і крамольніше: і вишиванки у мене немає. І ще страшніше: не вважаю її якоюсь сакральною річчю, притаманною виключно українцям. Адже, приміром, вишиванки древніх міштеків чи сапотеків, котрі жили за десятки тисяч кілометрів від території сучасної України, практично не відрізняються від наших (сучасні представники цих народів у національному вбранні на фото). У всякому випадку, нефахівець не побачить різниці.

Але справа не в неунікальності української вишиванки. Так, це гарний одяг із своїм національним колоритом. Так, його було прийнято одягати на якісь урочисті події або хоча б у дні відпочинку. І нічого поганого в цьому немає. Як немає нічого поганого в тому, що аборигени Америки можуть вийти на вулиці в блакитних уборах із пір’я та з томагавками в руках. Але чому тоді українці забули про шаровари і плахти?
Справа в іншому — у політичній доцільності. Зараз сучасна українська влада морочить своєму народові голову вишиванками. Завтра ця влада може змінитися. І через 5–10 років вулиці українських міст та сіл знову заполонять колони щасливих та усміхнених піонерів у червоних галстуках і комсомольців із значками. Не вірите? Та легко. Зараз же потрібно дитині в школу чи в дитсадок вишиванку придбати? А кілька десятиліть тому був обов’язковим піонерський галстук чи жовтенятська зірочка. Що змінилося? Правильно — влада з її ідеологічними пріоритетами. Історія повторюється.

Окрім того, цими днями на вулиці українських міст та сіл у вишиванках вийдуть люди, які довели цю державу і народ до максимального зубожіння, а самі стали доларовими мільйонерами. Вони радіти можуть, їм зміна ідеології принесла користь. А вам?

Але й не це головне. Перевертні були і будуть. Це теж наш національний колорит і традиція.

Я особисто одягну вишиванку і вийду в ній на вулицю тоді, коли у владі цієї держави з’являться не показні патріоти, а люди, які скажуть: «Народ, досить святкувати, святкових вихідних у нашій країні буде три: День Незалежності, Різдво і Великдень. У нас роботи — непочатий край, не до свят». Тоді, коли в цю країну почнуть повертатися мільйони українців, які покинули її за останні кілька років. Тоді, коли відкрити бізнес можна буде за день, подавши заяву в податкову, а не у «відкрите вікно» і ще в десяток інстанцій. Тоді, коли наші дороги будуть триматися хоча б років п’ять, а не як зараз. І таких «тоді» ще дуже багато.