Турборежим: назад у дев’яності

Ось уже й півріччя минуло з того вікопомного моменту, коли українці обрали собі зовсім нового, на думку більшості, Президента. А з ним і зовсім нових депутатів парламенту. Ось уже й весна та осінь, найбільш сприятливі для анонсованої масової посадки, минули. Посмію нагадати, що нинішня партія влади та її лідер півроку тому обвішали ледве не всі стовпи надписами про те, що ось-ось настане час садити. І не обдурили ж. Щоправда, хтось наївно думав, що садитимуть якихось міфічних корупціонерів, а в першу чергу — Порошенка, який у головах більшості, завдяки нехитрому маніпулюванню свідомістю, за кілька місяців перетворився в головного ворога людства.

А посадили, як завжди, дерева і кущі. Головні ж «винуватці» усіх бід українського народу, всі оті порошенки, яценюки, гонтарєви та гройсмани і навіть дрібніша шушера, почувають себе відносно нормально. Тобто, «посадки» вчергове відтерміновуються у часі. Аж до безкінечності.

Натомість, нинішня влада хизується тим, що вона увімкнула так званий турборежим із прийняття законів. Дійсно, потрібно віддати належне парламентарям, нові законопроекти штампують із небувалою швидкістю. Потрібно віддати належне сьогоднішній українській владі і в тому, що одну із своїх обіцянок вона виконує справно. Мова йде про наміри продавати землю сільськогосподарського призначення. От тільки чи потрібен такий поспіх — питання ще те.

Так, невпинно падає курс основних іноземних валют по відношенню до гривні. От тільки муляє той факт, що ціни на більшість товарів, включно із бензином та соляркою, не поспішають знижуватися синхронно із доларом. Напевне через те, що до реальної ситуації в економіці оті курсові гойдалки не мають жодного відношення. Дуже багато економістів пишуть, що гривня укріплюється по одній простій причині — валюта в країну заходить виключно для придбання вітчизняних облігацій, тобто боргів. Закінчаться фінансові спекуляції — миттєво впаде гривня.

А економіка вже впала. І ось уже чуємо і читаємо, що в Кобеляцькому районі катастрофічно не вистачає грошей для зарплатних виплат бюджетникам, для оплати енергоносіїв, потрібних для опалення медичних і навчальних закладів. І це ж не лише в одному районі. Ситуація аналогічна по всій Україні. Поки що місцеві органи влади беруть позики, аби заплатити зарплату людям. Це — сьогодні. А завтра?

Не пригадуєте, коли таке було востаннє? Я пам’ятаю — у дев’яності роки минулого століття. Пам’ятаю мітинги медиків, пам’ятаю, як під стінами РДА до них, у прямому сенсі, притискали тодішнього керівника району. Пам’ятаю абсолютну безпорадність і бездіяльність усіх без виключення органів влади — від адміністрацій до поліції і прокуратури. Щось схоже відбувається і зараз.

І пам’ятаю, що ще відбувалося у ті буремні та лихі дев’яності. Колись державні заводи, фабрики, енергогенеруючі та енергопостачальні підприємства отримали нових власників, які з простих мільйонерів стали мільярдерами.

А ще пам’ятаю, що нова влада вигравала в старої, обіцяючи зниження тарифів і підвищення зарплат, повернення українців додому. Мало для цього часу? Можливо, не все так просто і швидко. І зрозуміло, що язиком перед виборами плести — це зовсім не те, що державного воза тягти. А можливо, чогось не розумію, і після продажу землі одразу запрацюють і економіка, і правоохоронні органи разом з державними. Хтось же в це вірить.

От тільки надто насторожує отой турборежим повернення у дев’яності.