Редакційна про редакційну
Цей номер «ЕХО» виходить незвичайним. Думаю, читачі нас зрозуміють. У нашій історії ще не було такого, щоб зовсім поряд відбувалися події, які принаймі на день увійшли в топ-новин світу. Але не дивлячиь на те, що саме такі новини в сьогоднішньому світі є «хлібом» журналістики, ми, працівники «ЕХО», щиро не хочемо, аби щось схоже повторилося: ні в Нових Санжарах, ні в Кобеляках, ні в іншому великому чи малому населеному пункті України.
Саме тому в цьому номері ми дуже багато уваги приділили коронавірусному скандалу. І зовсім не випадково статті на цю тему вийшли великими. Думаю, не відкрию великого секрету, коли повідомлю, що за останні роки українці звикли до коротких, фейсбучного формату, повідомлень. Причому, повідомлень здебільшого негативного емоційного забарвлення. А це погано, це змінює психіку, змінює сприйняття світу. І, знову ж, думаю, не зроблю відкриття, згадавши про феномен відторгнення важливої і позитивної інформації. Ви ж помічали, як люди навколо не довіряють позитивним повідомленням про той же коронавірус, агресивно ставляться до інформації про те, що приводів для паніки немає? І завзято розповсюджують негатив, навіть не пробуючи перевіряти отриману інформацію. Усе це — зовсім невипадково, це ознака змін у психіці, у сприйнятті світу. У мозку вже сформувалися паттерни про те, що все в нас тут погано, якщо говорять про хороше, брешуть, якщо не говорять, то щось приховують. І тому подібне.
Саме тому і матеріали в нас великі для того, щоб у людей був час зосередитись. І більш позитивні. Досить уже негативу. І навіть редакційних у цьому номері дві. Спочатку була написана одна — більша. А потім ця — про ту, першу. Така собі спроба заповнити мозок чимось заспокійливим.
Тим більше, що успішний результат такої спроби довелося на власні очі бачити під час зустрічі новосанжарців з лікарем Комаровським. За сорок п’ять хвилин медику вдалося кардинально змінити настрій присутніх. Не всіх, звичайно, але більшості. Люди виходили із залу вже із просвітленими очима і говорили про те, що Комаровському вдалося їх заспокоїти.
Повчально, чи не так? Нічого навколо не змінилося. Але люди отримали іншу інформацію. І змінилося все.
А буквально за день до цього зустрів людину, яку давно не бачив. Вона звично запитала:
— Як справи?
І дуже здивувалася, почувши у відповідь, що все прекрасно. Пролунало:
— Навіть дивно таке чути. Зараз всі навколо кажуть, що все погано. А у вас прекрасно.
Згодом упіймав себе на думці, що в останні кілька десятиліть у мене особисто дійсно все прекрасно. Причому, в незалежності від пори року, ситуації в державі чи прізвища президента. Добре було при Януковичу, добре при Порошенку, при Зеленському теж все прекрасно. Погано було, коли помирали рідні люди. А все інше…
Закінчу однією відомою притчею.
Батько розповідає дитині, що в кожному з нас живе два звіри. Один — добрий, інший — злий. І вони постійно змагаються між собою. Дитина запитує:
— А хто переможе?
— Той, кого ти краще годуватимеш.